Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6057-8
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна». Краткое содержание книги:
Хтось повинен стояти за всім цим, але хто?
— Останнім часом усі мають стільки клопоту, — зауважила Левелла, коли я закінчив розповідати. — Почуваюся майже винуватою.
Я подивився на її обличчя, ніжно-зеленкувате, оливкове, на її повні вуста та величезні кошачі очі.
— Але не зовсім, — додала Левелла.
— А куди всі поділися, до речі? — поцікавився у неї я.
— Джерард, — відповіла Левелла, — поїхав перевіряти укріплення в гавані, Джуліан, як командувач, виїхав до війська, котре тепер озброєне чимось таким вогнепальним і зайняло позиції, аби захищати підступи до Колвіра.
— Тобто, Далт уже розпочав якісь дії? Він неподалік?
Левелла заперечно похитала головою.
— Ні, це запобіжні заходи, — пояснила вона, — через інформацію, отриману від Люка. Головорізів Далта поки що ніде не видно.
— А хтось знає, де він зараз? — спитав я.
— Поки що ні, але незабаром маємо отримати інформацію від нашої розвідки, — вона пересмикнула плечима. — Може, Джерард уже одержав повідомлення...
— А чому командування перебрав Джуліан? — запитав я, проковтнувши черговий шматок. — Мені здавалося, це мав би бути радше Бенедикт.
Левелла зиркнула вбік, на Віаллу, а та, здавалося, відчула її погляд.
— Бенедикт на чолі невеликого загону своїх ратників супроводжує Рендома до Кашфи, — лагідно сказала вона.
— До Кашфи? — перепитав я. — Навіщо він туди поїхав? До речі, саме навколо Кашфи зазвичай вештається Далт. Там наразі може бути небезпечно.
Віалла ледь помітно посміхнулась і мовила:
— Тому він і взяв зі собою Бенедикта та його гвардійців як ескорт. Може, розвідка також є одним із їхніх завдань, хоча вирушили саме зараз вони не заради розвідки.
— Не розумію, — відказав я, — нащо взагалі знадобилася така подорож?
Вона відпила води з келиха.
— Неочікуваний політичний переворот, — пояснила. — Один з генералів захопив трон, скориставшись відсутністю королеви та кронпринца. Генерала цього недавно вбили, і Рендом спромігся домовитися про те, що трон посяде наш кандидат, літній аристократ.
— Як йому це вдалося?
— Усі зацікавлені в цій справі ще більше зацікавлені в тому, щоб Кашфу прийняли до Золотого Кола, де торгують на пільгових умовах.
— Отже, Рендом купив їх, аби посадити на трон свою людину, — зауважив я. — Хіба угоди з державами Золотого Кола не надають нам право пересувати свої війська їхніми територіями без будь-яких суттєвих попередніх обговорень?
— Надають.
Раптом я пригадав того крутого емісара Корони, якого зустрів у Кривавого Білла. Він розплачувався грошима Кашфи. Я вирішив, що насправді не хочу знати, наскільки це збігається з часом того вбивства, яке зробило можливими останні домовленості. Наразі мене більше вразила картина, що вимальовувалася: схоже, Рендом щойно позбавив Джасру та Люка змоги повернути собі узурпований трон, який у них відібрали. Хоча, чесно кажучи, Джасра, гадаю, й сама захопила цей трон кілька років тому. Через усі ці захоплення я не дуже розумів, хто має правдиві права на трон. Якщо етика Рендома була не кращою за ту, якої дотримувалися до нього, то вона, в усякому разі, була й не гіршою. Але тепер, найімовірніше, спробам Люка повернути собі трон, котрий відібрали у його матері, протистоятиме монарх, який матиме оборонний союз із Амбером. Я готовий був закластися, що умови угоди передбачають допомогу Амбера в разі внутрішніх заворушень, а також у разі нападу зовнішнього агресора.
Неймовірно. Виглядало так, наче Рендом перебирав неабиякий клопіт, аби позбавити Люка політичної підтримки та легітимності в боротьбі за владу в його власній державі. Певно, наступним кроком може стати оголошення Люка претендентом поза законом, небезпечним бунтівником та призначення нагороди за його голову. Чи не є такі дії Рендома надмірними? Люк навряд чи аж настільки небезпечний, а надто наразі, коли Джасра перебуває в нас у полоні. З іншого боку, я не знав, як далеко збирається заходити Рендом: чи він просто заздалегідь відсікає усі загрози, чи вирішив розправитися з Люком раз і назавжди? Остання можливість мене турбувала, бо мені здавалося, що поведінка Люка останнім часом значно поліпшилась, і він, у болісній боротьбі зі самим собою, переглядає свою позицію. Я не хотів бачити, як його віддадуть на поталу без жодної потреби, лише тому, що Рендом перестраховується.
Тому я сказав, звертаючись до Віалли:
— Гадаю, це пов’язано насамперед із Люком.
Вона помовчала якусь мить, а тоді відказала:
— На мою думку, він найбільше непокоїться через того Далта.
Я — подумки — стенув плечима. А в чому полягатиме різниця для Рендома, якщо він усвідомить, що Люк хоче скористатися військовою допомогою Далта, аби повернути собі трон? Тому я лише зронив: «Ось як!» — і продовжив їсти.
Ніхто з нас не володів інформацією, яка допомогла б з’ясувати, що у Рендома на думці, тому ми перейшли від справ політичних до легкої бесіди ні про що, а я тим часом обмірковував своє становище. Воно, як і раніше, полягало в тому, що відчував необхідність діяти негайно, але не знав, як саме. Несподіваним чином, посеред десерту, мені вдалося визначитися з планами.
Посильний на ім’я Рендел, довготелесий, чорнявий, усмішливий, зайшов до кімнати. Я зрозумів: щось трапилося, бо він не посміхався і рухався стрімкіше, ніж зазвичай. Очі його оббігли всіх нас, а тоді Рендел зупинив погляд на Віаллі й, наблизившись до неї, кашлянув.
— Ваша Величносте... — заговорив посланець.
Віалла трохи повернула голову до нього:
— Так, Ренделе. Слухаю тебе.
— Делегація з Беґми щойно прибула з візитом, — повідомив той, — а мені не надано інструкцій щодо протоколу та необхідних приготувань.
— Невже? — Віалла відклала виделку. — Вони мали прибути тільки післязавтра, коли повернеться Рендом. Адже це йому хочуть поскаржитися. Де вони зараз?
— Я запросив їх сісти й почекати у Жовтій Кімнаті, — відповів Рендел, — і сказав, що повідомлю Вашу Величність про їхнє прибуття.
Вона кивнула.
— Скільки їх приїхало?
— Прем’єр-міністр Оркуз, його секретарка Найда, яка водночас є його донькою, та друга донька, Корал. З ними четверо слуг — два чоловіки та дві жінки.
— Розпорядись, аби покоївки приготували все необхідне у гостьових покоях, — наказала Віалла, — та розпорядися на кухні. Можливо, вони ще не обідали.
— Усе буде зроблено, Ваша Величносте, — сказав той, задкуючи до дверей.
— Доповіси мені, коли все буде готово, — продовжила вона. — Я буду в Жовтій Кімнаті. Тоді отримаєш подальші інструкції.
— Вважайте, що все уже зроблено, — відповів Рендел, поспішно зникаючи у дверях.
— Мерліне, Левелло, — підвелася Віалла, — треба, щоб ви пішли зі мною та допомогли мені розважати гостей, поки для них готуватимуть апартаменти.
Я швиденько закинув до рота останній шматочок десерту і підвівся зі стільця; насправді мені не дуже хотілося розмовляти з тим дипломатом та його почетом, але я підвернувся Віаллі під руку, а в житті завжди знайдеться місце дрібним обов’язкам.
— Гм-м... А, до речі, яка мета їхнього візиту? — поцікавився у неї.
— Певно, вони хочуть висловити в якійсь формі протест проти наших дій у Кашфі, — відповіла Віалла. — Вони ніколи не були в дружніх стосунках із Кашфою, і я не певна, чи вони прибули заперечувати можливість приєднання Кашфи до Золотого Кола, чи їх непокоїть наше втручання у внутрішні справи Кашфи. Можливо, бояться втратити свій бізнес із найближчим сусідом, якщо раптом Кашфа отримає такі самі торговельні преференції, що й вони. Може бути також, що вони мали власні плани щодо трону Кашфи, а ми їм перешкодили. Можливо, й те, й інше. Та що завгодно можливе... Але ми не можемо нічого їм сказати, бо нам нічого не відомо.
— Я лише хотів знати, яких тем краще уникати... — пояснив я.
— Усіх щойно згаданих, — відповіла вона.