Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Усе ж насправді було значно простіше. Василь мав знайомих на кордоні, яким давав хабара, пояснюючи свої часті перетини кордону тим, що дружині потрібні ліки, які дістати можна тільки у Тернополі, бо туди йому ті ліки довозили аж із Кракова; а ще знав, де на Збручі «вікна» і мав там своїх людей.
Таким «вікном» були два млини за Тарнорудою по обидва боки Збруча. На одному, із радянського боку, порядкував той самий Йосип Жезнік, а на іншому — якийсь давній Василів знайомець, що мав дружину, Марцю, вправну кравчиню. Марця тримала свої зв’язки із Шидловською, підрублювала для готелю пані Юстини простирадла, шила скатертини та решту постільної білизни.
Млинарі добре засвоїли мову потаємних знаків і передавали один одному за допомогою руху водяних коліс та прив’язаних до них клаптів тканини необхідну інформацію.
Якось Марко повернувся з виїзду запівніч. Семенюк не спав. Стурбовано подивився на Шведа, пляцнув долонею на ослінчик і налив йому горілки.
— Сьогодні пані Марця з того боку Збруча увесь день прала та білизну на колесі сушила… — проказав тихо. — Біленькі такі простирадла… Колесо не рухалося. Значить, завтра увечері можна буде отримувати, що привезуть. Жезнік уже й човна наладнав. Там тихо, човен пливе беззвучно… Справимося.
— От і добре, — відказав Марко. — Господь допоможе.
— Так-то воно так… — похитав головою Семенюк, хрумкнувши огірком. — Але куди ото все дівати? Тут складувати — небезпечно. А раптом обшук який станеться! Ви лиш мене зрозумійте правильно! Я і душу готовий положити за Україну, але дітей шкода… Більшовики нікого не пощадять.
— Ну-ну, душа поки що нам, живим, знадобиться, — усміхнувся Марко, перехиляючи чарку. — Поки я тут при службі, — проказав, — обшуку Вам немає чого боятися. Та однак складувати у Вас теж нічого не будемо. Маю направду ліпший сховок.
— Який же це?
— А такий… трупарню у Кам’янці, — відповів Марко, засмаковуючи і собі малосольним огірком горілчаний присмак у роті.
— Трупарню? — перехрестився Семенюк. — Ну, най буде трупарня… Але ж як доправляти усе те до Кам’янця? Це ж навіть не до Проскурова! Трохи є шляху… А у місті? Раптом спинять, перевірять? Який у Вас план?
— А план такий, — відповів Марко. — Ви, пане Василю, займетеся новою справою. Будете час від часу домовини робити та до трупарні кам’янецької доправляти підводою. А що? — подивився на подивованого Семенюка. — Часи важкі, люди мруть як мухи… А Вам на щось родину годувати треба… Ото робите три домовини, дно має бути подвійне. Туди усю агітацію і складемо. Доправлятимете їх до кам’янецької трупарні, там залишите такому собі пану Кренцелю. Він далі сам дасть раду усьому…
Семенюк зітхнув, налив собі і Маркові знову. Підсунув ближче тарілки зі смаженою яєчнею та салом.
— Як же я поясню свій раптовий заробіток сусідам?
— А що тут пояснювати? — розвів руками Марко. — Ви людина ділова. Маєте у Кам’янці знайомого, який запропонував підзаробити у такий спосіб… Гроші не пахнуть, а дорогу у Волочиську Ви нікому не переходите; отримали замовлення — то й зробили. Дітей же Ваших ті, що питатимуть, не годують! А домовини везтимете відкритими, одну в другій, застеленими якоюсь рядниною, аби очевидно було, що порожні. Жодних підозр це не викличе ні у кого… Людина, що прийматиме Вас у місті, — теж поза всілякими підозрами. До того ж я даватиму Вам листа до місцевого уповноваженого ОДПУ. З таким листом Вас ніхто затримувати та оглядати не посміє.
Семенюк замислився, але вже за мить згідно кивнув головою.
— Добре. Отже, завтра, як Бог дасть, перевантажимо все Жезніку до млина, а я тоді…. А де ж гроші на матеріал брати? — поцікавився. — У мене стільки гарних дощок не набереться…
— Грошима я Вас забезпечу, за це не хвилюйтеся. Придбаєте матеріал.
— Так містяни вибагливіші… — проказав Семенюк. — Тож і домовини мають бути не рівня тим, у яких по селах ховають…
— Не хвилюйтеся. Дам гроші і на тканину, і на мереживо, — усміхнувся Марко. — Головне налагодити усе.
Вже за півтора тижні Василь Семенюк повіз перші три домовини, оббиті дешевеньким шовком і мереживом, до Кам'янця. При собі мав і листа від свого квартиранта, спеціального уповноваженого ДПУ Валеріана Клєвєрова, до уповноваженого ОДПУ Івана Мальцева з черговим донесенням Марка. Домовини лежали одна в одній, наче полумиски у миснику, старанно вкриті грубою рядниною, яка захищала делікатну тканину оббивки від пилюки.