Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
— Он воно як!— сказав він Босіні, коли до нього повернулася мова.— І ви, здається, страшенно собою задоволені. Але дозвольте вас запевнити, що я не такий дурень, за якого ви мене вважаєте!
В ту хвилину Сомс і сам не знав, що він хотів цим сказати, але після обіду він для певності переглянув своє листування з Босіні. Справа була ясна — з цього негідника можна стягти перевитрати на чотириста фунтів або принаймні на триста п'ятдесят, і він таки заплатить їх.
Зважившись на цей вчинок, він поглянув на дружину. Вона сиділа, як звичайно, на канапі й пришивала новий мереживний комірець. За весь вечір вона не озвалася до нього й словом.
Він підійшов до каміна і, дивлячись у дзеркало, сказав:
— Твій приятель Пірат вчинив дурницю; він мені за це заплатить.
Вона подивилася на нього зневажливо й відповіла:
— Не розумію, про що ти говориш.
— Скоро зрозумієш. Це дрібничка, не варта твоєї уваги,— чотириста фунтів.
— Невже ти збираєшся стягти з нього гроші за цей осоружний дім?
— Збираюся.
— А ти знаєш, що в нього нічого немає?
— Знаю.
— Ну, то ти ще підліший, аніж я гадала.
Сомс відвернувся від дзеркала і, бездумно взявши порцелянову чашку з полиці над каміном, обхопив її долонями, наче молився над нею. Він бачив, як здіймаються груди Айріні, як потемніли від гніву її очі, й, не зважаючи на образу, спокійно запитав:
— Ти що, фліртуєш із Босіні?
— Ні, не фліртую!
Їхні погляди зустрілись, і Сомс відвів очі. Він і вірив їй, і не вірив, але знав, що зробив дурницю, поставивши це запитання; він ніколи не знав і ніколи не дізнається, про що вона думає. Непроникний вираз на її обличчі, спогад про всі ті вечори, які вона просиділа тут, покірлива й пасивна, але водночас незрозуміла, чужа, сповнили його безтямною люттю.
— Ти наче з каменю,— сказав він, так стиснувши пальці, що крихка чашка розкололася. Скалки впали на камінні гратки. Айріні всміхнулась.
— Здається, ти забув,— мовила вона,— що чашка не з каменю!
Сомс схопив її за руку.
— Добра прочуханка,— сказав він,— це єдине, що приведе тебе до тями.
І, рвучко повернувшись, вийшов з кімнати.
XIV. СОМС СИДИТЬ НА СХОДАХ
Того вечора Сомс піднявся до спальні, почуваючи, що наговорив зайвого. Він був ладен вибачитися за свої слова.
Він погасив газ, що й досі горів у коридорі біля дверей спальні. Взявшись за клямку, він поміркував якусь мить, що краще сказати, бо йому не хотілося виявляти перед нею хвилювання.
Але двері не відчинились навіть тоді, коли він їх поторгав і натиснув на клямку. Мабуть, Айріні чомусь замкнулася і забула потім відімкнути двері.
Зайшовши в свою туалетну кімнату, де теж горів прикручений газ, він сіпнув другі двері спальні. Вони теж були замкнені. Тоді Сомс помітив, що складане ліжко, на якому він іноді спав, застелене, а зверху лежить його нічна сорочка. Він приклав до чола руку — рука змокріла. Нарешті він збагнув, що його виставили за двері.
Він знову підступив до дверей і, тихенько поторгавши клямку, сказав:
— Відімкни двері, чуєш? Відімкни двері!
До нього долинув ледь чутний шелест, але — ніякої відповіді.
— Ти чуєш? Впусти мене зараз же — я тобі наказую!
Він чув її дихання по той бік дверей — так дихає людина, коли їй загрожує небезпека.
Йому вчувалося щось жахливе в цій затятій мовчанці, в неможливості дістатися до неї. Він рушив до других дверей і, налігши на них усім тілом, спробував їх виламати. Двері були нові: вирушаючи у весільну подорож, він сам звелів зробити нові двері до їхньої спальні. Не тямлячи себе від люті, Сомс замірився ногою, щоб ударити в двері, але потім стримався, згадавши про слуг; нараз він відчув, що його переможено.
Впавши у крісло в туалетній кімнаті, він узяв книжку Але замість літер він бачив свою дружину — золотаві коси розсипалися по її голих плечах, вона стояла, широко розплющивши свої темні очі,— наче зацькований звір. І він збагнув, що означав її бунт. Вона хотіла, щоб так лишилося назавжди.
Сомс не міг усидіти на місці й знову підійшов до дверей. Чуючи, що вона й досі стоїть під дверима, він покликав:
— Айріні! Айріні!
Голос його мимоволі пролунав жалібно. У відповідь настала зловісна тиша, вона затамувала дихання. Він стояв, стиснувши кулаки, й думав.
Потім він вийшов навшпиньки в коридор і з розгону кинувся на другі двері. Вони затріщали, але не подалися. Сомс сів на сходах і затулив обличчя долонями.