Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
У нього була звичка розповідати їй усе, що він зробив за день: як заходив такий-то клієнт, як він підготував закладну для Паркса, як стоять справи з тим вікодавнім позовом «Фраєр проти Форсайта», що його спричинив дідів брат Ніколас, який, відзначаючися надмірною обачністю, обтяжив свій заповіт стількома застереженнями, що його майно й досі нікому не дісталося, і, певно, його заповіт до самого Страшного суду правитиме за невичерпне джерело прибутку для численних поколінь адвокатів. І як він зайшов до Джобсона й при ньому продали Буше — того, що він прогавив у «Талейрана і синів» на Пел-Мел.
Він захоплювався Буше, Ватто і всією тією школою. У нього була звичка розповідати їй про всі свої справи, і він розповідав про них навіть тепер, заповнюючи тяжку мовчанку за обіднім столом, так наче міг балаканиною утишити біль свого серця.
Часто, як вони були самі, Сомс пробував поцілувати її, коли вона казала йому на добраніч, Може, він плекав надію, що вона колись дозволить йому поцілувати себе; а можливо, він тільки робив це за звичкою, вважаючи, що чоловік повинен цілувати свою дружину. Навіть якщо вона його ненавидить, він робитиме, як належить, і не зневажить цього стародавнього звичаю.
І чому вона його ненавидить? Навіть тепер він не міг у це до кінця повірити. Дивно, коли хтось тебе ненавидить! Це за надто бурхлива пристрасть. А проте він сам ненавидить Босіні, цього Пірата, цього волоцюгу, цього нічного швендю. Думаючи про Босіні, Сомс завжди уявляв собі, що він чатує десь поблизу, тиняється навколишніми вулицями. А йому, певно, доводиться кепсько! Молодий Беркіт, архітектор, бачив, як він, похнюпивши носа, виходив з убогого ресторанчика!
І за всі ті нічні години, коли Сомс лежав, обмірковуючи своє становище, яке здавалося йому безнадійним,— хіба що Айріні таки зрештою отямиться,— йому ані разу не спало на думку, що, може, й справді треба з нею розлучитись...
А як же Форсайти? Яку роль грали вони в цій невидимій для ока Сомсовій трагедії?
Сказати правду, дуже малу або й зовсім ніякої, бо всі вони відпочивали на морі.
Осівши в готелях, водолікарнях чи пансіонах, вони щодня купалися; запасались озоном, щоб його вистачило на всю зиму.
Кожен гурт, вибравши собі до вподоби виноградник, вирощував, збирав і вичавлював грона, заготовляючи п'янкий трунок морського повітря.
І лише наприкінці вересня вони почали вертатися до Лондона.
Набравшися здоров'я, з рожевими свіжими щоками, вони прибували в невеличких омнібусах із різних вокзалів. А вранці кожен із них уже брався до своїх справ.
В неділю у Тімоті від сніданку до обіду роїлися гості.
Серед інших цікавих новин, таких численних, що їх годі було переказати, місіс Септімус Смолл повідомила, що Сомс і Айріні не виїздили з міста.
Подальше цікаве свідчення подала майже зовсім стороння особа.
Сталося так, що одного чудового дня наприкінці вересня місіс Мак-Ендер, найближча приятелька Вініфред Дарті, виїхавши на велосипедну прогулянку в Річмонд-парк разом із молодим Огастесом Фліппардом, побачила місіс Сомс і Босіні, які простували до Шін-гейт із порослого папороттю гайка.
Можливо, бідолашну жіночку мучила спрага, бо ж їй довелося проїхати добрячий шмат важкою пересохлою дорогою, а, як то відомо всьому Лондону, їхати на велосипеді й балакати з молодим Фліппардом не під силу навіть загартованій людині; чи, може, вигляд прохолодного, порослого папороттю гайка, звідки вийшли «ті двоє», розпалив у неї заздрощі. Прохолодний, порослий папороттю гайок, що темнів на горбі, гайок, де густе дубове листя нависає згори наче дах, де туркочуть голуби, співаючи безконечний весільний гімн, і осінь лагідно шепоче на вухо закоханим, що сховалися в папороті, а олені нечутно проходять повз них. Порослий папороттю гайок, місце назавжди втрачених утіх, щасливих хвилин, що вінчають віковічний шлюб неба й землі! Порослий папороттю гайок, священний притулок оленів, чудернацьких пеньків, що, мов ті фавни, вистрибують навколо сріблясто-білих березових німф у літніх сутінках.
Ця леді знала всіх Форсайтів, а що їй довелося побувати на прийомі у Джун, то вона відразу збагнула, хто це такі. Їй самій, бідоласі, не пощастило в подружньому житті, але, маючи вдосталь глузду й спритності, вона спромоглася штовхнути свого чоловіка на гріховний вчинок і пройшла крізь шлюборозлучний процес, уникнувши громадського осуду.
Вона добре зналася на таких справах та ще й жила в одному з тих великих будинків, де в тісних помешканнях часом збирається сила-силенна Форсайтів, які на дозвіллі розважаються здебільшого тим, що пересуджують одне одного.