Сага про Форсайтів

І за всі ті нічні години, коли Сомс лежав, обмірковуючи своє становище, яке здавалося йому безнадійним,— хіба що Айріні таки зрештою отямиться,— йому ані разу не спало на думку, що, може, й справді треба з нею розлучитись...

А як же Форсайти? Яку роль грали вони в цій невидимій для ока Сомсовій трагедії?

Сказати правду, дуже малу або й зовсім ніякої, бо всі вони відпочивали на морі.

Осівши в готелях, водолікарнях чи пансіонах, вони щодня купалися; запасались озоном, щоб його вистачило на всю зиму.

Кожен гурт, вибравши собі до вподоби виноградник, вирощував, збирав і вичавлював грона, заготовляючи п'янкий трунок морського повітря.

І лише наприкінці вересня вони почали вертатися до Лондона.

Набравшися здоров'я, з рожевими свіжими щоками, вони прибували в невеличких омнібусах із різних вокзалів. А вранці кожен із них уже брався до своїх справ.

В неділю у Тімоті від сніданку до обіду роїлися гості.

Серед інших цікавих новин, таких численних, що їх годі було переказати, місіс Септімус Смолл повідомила, що Сомс і Айріні не виїздили з міста.

Подальше цікаве свідчення подала майже зовсім стороння особа.

Сталося так, що одного чудового дня наприкінці вересня місіс Мак-Ендер, найближча приятелька Вініфред Дарті, виїхавши на велосипедну прогулянку в Річмонд-парк разом із молодим Огастесом Фліппардом, побачила місіс Сомс і Босіні, які простували до Шін-гейт із порослого папороттю гайка.

Можливо, бідолашну жіночку мучила спрага, бо ж їй довелося проїхати добрячий шмат важкою пересохлою дорогою, а, як то відомо всьому Лондону, їхати на велосипеді й балакати з молодим Фліппардом не під силу навіть загартованій людині; чи, може, вигляд прохолодного, порослого папороттю гайка, звідки вийшли «ті двоє», розпалив у неї заздрощі. Прохолодний, порослий папороттю гайок, що темнів на горбі, гайок, де густе дубове листя нависає згори наче дах, де туркочуть голуби, співаючи безконечний весільний гімн, і осінь лагідно шепоче на вухо закоханим, що сховалися в папороті, а олені нечутно проходять повз них. Порослий папороттю гайок, місце назавжди втрачених утіх, щасливих хвилин, що вінчають віковічний шлюб неба й землі! Порослий папороттю гайок, священний притулок оленів, чудернацьких пеньків, що, мов ті фавни, вистрибують навколо сріблясто-білих березових німф у літніх сутінках.

Ця леді знала всіх Форсайтів, а що їй довелося побувати на прийомі у Джун, то вона відразу збагнула, хто це такі. Їй самій, бідоласі, не пощастило в подружньому житті, але, маючи вдосталь глузду й спритності, вона спромоглася штовхнути свого чоловіка на гріховний вчинок і пройшла крізь шлюборозлучний процес, уникнувши громадського осуду.

Вона добре зналася на таких справах та ще й жила в одному з тих великих будинків, де в тісних помешканнях часом збирається сила-силенна Форсайтів, які на дозвіллі розважаються здебільшого тим, що пересуджують одне одного.