Сага про Форсайтів

У наші дні брутальність куди менше приправлена гуманністю, ніж колись, проте ті люди, котрі й досі не втратили сентиментальності, можуть бути спокійні, бо Сомс нічого такого не вчинив. Форсайти не полюбляють відвертої брутальності: вони занадто обачні й, загалом, надто м'якосерді. До того ж Сомсові була властива гордість, не досить велика, щоб спонукати його на справді благородний вчинок, але цілком достатня, щоб утримати від ницого вчинку, на який він міг зважитись хіба що зопалу. Але над усе цей справжній Форсайт боявся опинитися в смішному становищі. Не наважуючись побити дружину, він не бачив ніякої іншої ради і тому без жодного слова змирився із своїм становищем.

Впродовж усього літа й осені він і далі ходив собі в контору, роздивлявся картини й запрошував на обід своїх друзів.

З міста він так і не виїхав: Айріні відмовилась переселятися. Будинок у Робін-Гілі, хоч і докінчений, стояв порожній, без господаря. Сомс подав позов на Пірата, вимагаючи, щоб той відшкодував йому триста п'ятдесят фунтів.

Інтереси Босіні захищала адвокатська фірма «Фрік і Ейбл». Визнаючи самий факт перевитрати, вони побудували оборону на одній підставі, яку, оминувши юридичну фразеологію, можна коротко викласти так: твердити про те, що людина порушила дозвіл «чинити за власним розсудом, дотримуючись умов, зазначених у даному листуванні»,— це очевидна нісенітниця.

Завдяки збігові обставин, хоч і випадковому, але цілком імовірному у вузькому колі юристів, Сомсові пощастило дізнатись, якої саме лінії дотримуватиметься на суді захист,— його компаньйонові Бастарду на обіді в Уолміслі, урядовця, що визначав суму судових витрат, довелося сидіти поряд з молодим Ченкері, адвокатом, котрий спеціалізувався на цивільних справах.

Потяг до розмови на фахові теми, що охоплює всіх юристів, коли жінки виходять з кімнати, примусив Ченкері, молодого здібного адвоката, загадати загадку своєму сусідові, чийого імені він не знав, бо Бастард, завжди перебуваючи в тіні, по суті, й не мав власного імені.

Ченкері сказав, що йому доручено справу, де є один «вельми дражливий момент». І він, зберігаючи професійну таємницю, пояснив, у чому полягає вузлове питання Сомсової справи. Всі, до кого він звертався, сказав Ченкері, вважають цей момент дражливим. На жаль, ідеться про незначну суму грошей, «хоча, очевидно, для його клієнта відшкодувати цю суму з біса важко». Шампанське в Уолміслі було погане, але його було вдосталь. Ченкері побоювався, що суддя не схоче сушити собі голову. Та він із свого боку докладе всіх зусиль — момент цей вельми дражливий. А що скаже його сусід?

Бастард — зразок обачності — не сказав нічого. Проте він з деякою зловтіхою переповів інцидент Сомсові — в душі цього тихого чоловічка таїлися людські почуття — і додав, що, на його думку, момент і справді «дуже дражливий».

Згідно зі своїм рішенням наш Форсайт довірив захищати свої інтереси «Джоблінгу і Боултерові». І зразу ж пошкодував, що не повів сам своєї справи. Одержавши копію протесту Босіні, Сомс пішов до контори своїх адвокатів.