Сага про Форсайтів

— Добридень, містере Босіні,— мовив він, простягаючи руку.— Ви, я бачу, витратили цілу купу грошей!

Сомс повернувся й відійшов. Джеймс перевів погляд із насупленого обличчя Босіні на невістку і від хвилювання висловив уголос свої думки:

— Не розумію, що тут сталося! Ніхто нічого мені не розказує!

І, рушивши слідом за сином, почув, як Босіні коротко засміявся і сказав:

— І слава богу! Від таких, як ви...

На превеликий жаль, він не розчув кінця фрази.

Що ж сталося? Джеймс озирнувся. Айріні стояла поруч із архітектором, і обличчя її змінилося невпізнанно. Він поспішив до сина.

Сомс міряв кроками картинну галерею.

— Що тут у вас скоїлось? — запитав Джеймс— Що це все означає?

Сомс поглянув на нього із своїм звичайним гордовитим спокоєм, але Джеймс знав, що син нетямиться з люті.

— Наш приятель,— відповів Сомс,— знову перевищив свої повноваження, от і все. Цього разу йому це так просто не минеться.

Він повернувся й пішов до дверей. Джеймс поспішив слідом і, випередивши його, проскочив перший. Він побачив, як Айріні відняла від уст пальця, почув, як вона заговорила звичайним голосом і, ще не дійшовши до них, озвався:

— Насувається гроза. Треба поспішати додому. Мабуть, ви, містере Босіні, з нами не поїдете? Ну, якщо ні, то бувайте здорові.

Він простяг йому руку. Босіні її не взяв і, відвернувшись, засміявся й сказав:

— Бувайте здорові, містере Форсайт. Та не баріться, а то застане гроза!— і відійшов.

— Ну,— почав був Джеймс,— я не знаю...

Але, глянувши на Айріні, він затнувся. Взявши свою невістку за лікоть, Джеймс повів її до екіпажа. Він був певен, цілком певен, що вони призначили одне одному побачення...

Ніщо на цьому світі не може так прикро вразити Форсайта, як відкриття, що річ, на яку він вирішив витратити певну суму грошей, коштувала йому дорожче. І в цьому немає нічого дивного,— адже все його життя залежить від точності його розрахунків. Якщо він не може розраховувати на якусь певну цінність власності, то виходить, його компас зіпсувався; він пливе по бурхливому морю без стерна і без вітрил.

Поставивши перед Босіні умови, які вже згадувалося вище, Сомс навіть і думати облишив про витрати на будівництво. Остаточна вартість будинку визначена так точно, що можливість її перевищення навіть не спадала йому на думку. Почувши від Босіні, що домовлену суму — дванадцять тисяч фунтів — перевищено на добрі чотири сотні, він аж побілів від люті. Адже він спочатку розраховував, що будинок коштуватиме йому десять тисяч фунтів, і тепер не раз уже лаяв себе за те, що дозволяє робити все нові й нові перевитрати. Проте цього разу Босіні сам накликав на себе біду. Як це він учинив таку дурість, Сомс не міг зрозуміти; але він її вчинив, і вся неприязнь і приховані ревнощі, що давно вже палали в Сомсовому серці, тепер вирвалися в нападі гніву проти такого обурливого марнотратства. Зразу де й дівся довірливий і приязний чоловік, що його вдавав із себе Сомс. То була роль, яку він грав, щоб зберегти свою власність — дружину — і від якої відмовився, щоб зберегти свою іншу власність.