Сага про Форсайтів

Місяць осяяв сірим промінням його постать, що прихилилася до стіни.

Босіні закоханий у неї! Він ненавидить цього нахабу і тепер уже його не пожаліє. Він може відмовитися сплатити й таки не сплатить жодного пенса зверх дванадцяти тисяч п'ятдесяти фунтів — остаточної суми, зазначеної в листуванні; тобто він сплатить, сплатить усе, а тоді подасть на Босіні позов, щоб той відшкодував йому збитки. Він звернеться до Джоблінга й Боултера й доручить їм цю справу. Він пустить з торбами цього злидня! І раптом — хіба ж існує якийсь зв'язок між цими двома думками?— він згадав, що Айріні теж зовсім не має грошей. Вони обоє злидарі. І це завдало йому дивної втіхи.

Аж ось тишу порушило легеньке скрипіння за стіною. Нарешті вона лягла. Ну що ж! Приємного сну! Якби вона зараз розчинила навстіж двері, він би вже не зайшов!

Але його скривлені гіркою посмішкою уста тремтіли; він затулив очі руками.

Наступного дня надвечір Сомс стояв біля вікна їдальні, похмуро дивлячись на сквер.

Сонце й досі золотило платани, і їхнє ясно-зелене широке листя вилискувало й тріпотіло від легенького вітерця під музику катеринки, що лунала на розі. З нудною одноманітністю вона грала вальс, старовинний вальс, що вже вийшов із моди; грала знову й знову, хоч під її мелодію танцювало одне тільки листя.

Вигляд у катеринщиці був не дуже веселий: вона стомилася, і з вікон високих будинків на площі ніхто не кинув їй жодного пенні. Вона перенесла катеринку на три будинки далі й завела знову.

Це був той самий вальс, що його грали на балу в Роджера, коли Айріні танцювала з Босіні, і Сомс знову відчув пахощі гарденій, що їх навіяла підступна музика, як і тоді, коли дружина промайнула повз нього, пориваючи Босіні далі й далі в глибину нескінченно-довгої зали, і перед ним пропливли її золотаві коси й лагідні темні очі.

Катеринщиця поволі крутила ручку; вона грала свій вальс цілісінький день — грала по всій Слоун-стріт, грала, може, і самому Босіні.

Сомс повернувся, взяв із різьбленої скриньки сигарету й знову підійшов до вікна. Вальс гіпнотизував його. Раптом на вулиці з'явилася Айріні. Із згорненою парасолькою в руці вона швидко йшла через сквер, простуючи до будинку. На ній була рожева блузка з широкими рукавами, якої він іще ні разу не бачив. Айріні зупинилася біля катеринки, видобула гаманець і дала жінці монету.

Сомс відступив у глиб кімнати й став так, щоб йому було видно хол.

Вона відімкнула двері своїм ключем, поставила парасольку й зупинилась перед дзеркалом. Щоки її палали, наче обпалені сонцем, уста розтулилися в усмішці. Вона простягла руки, ніби хотіла обійняти себе, і засміялася, але сміх її звучав як ридання.

Сомс ступив наперед.

— Дуже гарно,— сказав він.

Айріні рвонулася вбік, наче підстрелена, і метнулась до сходів. Він заступив їй дорогу.

— Чого ти так поспішаєш?— мовив він і втупився в кучерик, що звисав над її вухом.