Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Довго сидів він там у темряві. Зазираючи крізь отвір у стелі, місяць малював на сходах довгу бліду смугу, що поступово наближалася до Сомса. Він спробував поглянути на своє становище з філософської точки зору.
Замкнувшись у спальні, вона втратила на нього права дружини, і він тепер із чистим сумлінням може втішатися з іншими жінками!
Мимохіть поставши в Сомсовій уяві, ці насолоди анітрохи його не звабили: такі втіхи були йому не до смаку. Замолоду він не дуже їх полюбляв, а тепер уже й зовсім відвик від них. Ні, все це не для нього. Його голод може втамувати тільки дружина, що, невблаганна й злякана, причаїлася за цими замкненими дверима. Інші жінки йому не потрібні.
І коли він, сидячи на темних сходах, збагнув цю істину, вона вразила його зі страшною силою.
Де й дівся його філософський спокій; натомість його охопив похмурий гнів. Її поведінка аморальна, непрощенна, вона заслуговує найжорстокішої кари, яку тільки можна придумати. З усіх жінок на світі йому потрібна тільки одна, а вона ним знехтувала!
То вона його й справді ненавидить! Досі Сомс не міг цьому повірити. Та він і тепер не вірив. Ні, це річ неймовірна. Йому здавалось, що в нього потьмарився розум. Якщо Айріні, що її він досі вважав лагідною й покірливою, могла зважитися на такий рішучий крок, то що ж буде далі?
Потім він знову запитав себе, чи справді в неї роман із Босіні. Він цьому не вірив, він не хотів повірити, що вона поводиться отак саме з цієї причини,— про таке краще й не думати.
Його жахало те, що йому доведеться розкрити перед чужими людьми свої подружні взаємини. Проте, поки немає переконливих доказів, не треба цьому вірити — навіщо мучитися заздалегідь. Але й тепер у глибині серця він уже вірив.
Місяць осяяв сірим промінням його постать, що прихилилася до стіни.
Босіні закоханий у неї! Він ненавидить цього нахабу і тепер уже його не пожаліє. Він може відмовитися сплатити й таки не сплатить жодного пенса зверх дванадцяти тисяч п'ятдесяти фунтів — остаточної суми, зазначеної в листуванні; тобто він сплатить, сплатить усе, а тоді подасть на Босіні позов, щоб той відшкодував йому збитки. Він звернеться до Джоблінга й Боултера й доручить їм цю справу. Він пустить з торбами цього злидня! І раптом — хіба ж існує якийсь зв'язок між цими двома думками?— він згадав, що Айріні теж зовсім не має грошей. Вони обоє злидарі. І це завдало йому дивної втіхи.
Аж ось тишу порушило легеньке скрипіння за стіною. Нарешті вона лягла. Ну що ж! Приємного сну! Якби вона зараз розчинила навстіж двері, він би вже не зайшов!
Але його скривлені гіркою посмішкою уста тремтіли; він затулив очі руками.
Наступного дня надвечір Сомс стояв біля вікна їдальні, похмуро дивлячись на сквер.
Сонце й досі золотило платани, і їхнє ясно-зелене широке листя вилискувало й тріпотіло від легенького вітерця під музику катеринки, що лунала на розі. З нудною одноманітністю вона грала вальс, старовинний вальс, що вже вийшов із моди; грала знову й знову, хоч під її мелодію танцювало одне тільки листя.
Вигляд у катеринщиці був не дуже веселий: вона стомилася, і з вікон високих будинків на площі ніхто не кинув їй жодного пенні. Вона перенесла катеринку на три будинки далі й завела знову.
Це був той самий вальс, що його грали на балу в Роджера, коли Айріні танцювала з Босіні, і Сомс знову відчув пахощі гарденій, що їх навіяла підступна музика, як і тоді, коли дружина промайнула повз нього, пориваючи Босіні далі й далі в глибину нескінченно-довгої зали, і перед ним пропливли її золотаві коси й лагідні темні очі.
Катеринщиця поволі крутила ручку; вона грала свій вальс цілісінький день — грала по всій Слоун-стріт, грала, може, і самому Босіні.
Сомс повернувся, взяв із різьбленої скриньки сигарету й знову підійшов до вікна. Вальс гіпнотизував його. Раптом на вулиці з'явилася Айріні. Із згорненою парасолькою в руці вона швидко йшла через сквер, простуючи до будинку. На ній була рожева блузка з широкими рукавами, якої він іще ні разу не бачив. Айріні зупинилася біля катеринки, видобула гаманець і дала жінці монету.
Сомс відступив у глиб кімнати й став так, щоб йому було видно хол.
Вона відімкнула двері своїм ключем, поставила парасольку й зупинилась перед дзеркалом. Щоки її палали, наче обпалені сонцем, уста розтулилися в усмішці. Вона простягла руки, ніби хотіла обійняти себе, і засміялася, але сміх її звучав як ридання.
Сомс ступив наперед.
— Дуже гарно,— сказав він.
Айріні рвонулася вбік, наче підстрелена, і метнулась до сходів. Він заступив їй дорогу.
— Чого ти так поспішаєш?— мовив він і втупився в кучерик, що звисав над її вухом.