Чоловіки під охороною
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1989, №6-8
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чоловіки під охороною». Краткое содержание книги:
У романі «Чоловіки під охороною» (1974) Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».
Проковтнувши останній шматок, я теж покидаю кафетерій. Біля дверей я привітно киваю Джесперсенові, що, стрункий, гарний, щойно зайшов. Але тепер я знаю, що приховується за цією люб’язною оболонкою. За мить я так само дружньо киваю головою — яка оманлива зовнішність! — Ріті, що всміхається мені, шкандибаючи з тацею в руках поряд із чорнявою здоровулею (я одразу ж запитую себе, чи ця жінка не з лабораторії Джесперсена й чи то не вона підтримує зв’язок із «нами»).
У довгому коридорі, що веде до виходу, в мене відбуваються аж дві зустрічі. Спершу я здалеку бачу, як у мій бік дибуляє на своїх товстих каучукових ногах містер Берроу. За два кроки від мене він зупиняється, похиляє лискучу свою маківку й довірливо шепоче мені, що сьогодні о дев’ятій вечора знову приїде бригада лаборантів і що я, як він сподівається, прийму її добре. Я запевняю його в цьому і, сказати щиро, обертаюся, щоб подивитися йому вслід, — так дивує мене його хода, на яку я спочатку не звернув уваги. Нарешті його великі сідниці зникають у дверях кафетерію, і я йду далі. Та не надовго я лишаюсь у коридорі сам. У другому його кінці з’являється місіс Берроу. Побачивши її, я скромно потуплюю очі — як і слід робити ЧО, котрий усвідомлює своє подвійно низьке становище — чоловіка та ще й невихолощеного — у світі, де все, навіть недостатня дражливість піхви, нагадує йому про те, що він тут зайвий. Але я, сам не знаю чому, принизливо примружую очі, лишаючи в полі зору тільки ноги місіс Берроу, і водночас підводжу голову, розпростую плечі й налягаю на закаблуки; одне слово, як сказала б ота мерзенна Одрі, «козирюся». Що ж, тим гірше, моя постать нікого не обманює! Поза в мене така природна, що я, підійшовши до місіс Берроу ближче, підводжу повіки, зиркаю на неї, і вона у відповідь теж дивиться мені у вічі. На її обличчі з’являється така промовиста усмішка, яку я добре розумію, навіть не торкнувшись руки місіс Берроу, коли проходжу повз неї.
Дякую вам, місіс Берроу! Цілком можливо, що з цих сигналів одного корабля другому в блувіллській ночі нічого не вийде, до того ж я не схильний порушувати чиюсь подружню вірність. А втім, я майже певен, що вам тільки закортіло зробити мені приємність і ніяких серйозних намірів у вас нема. Перше ніж подивитись на мене й усміхнутись мені, ви озирнулися, мов дівчинка, щоб пересвідчитись, чи ми в коридорі самі. Це звичайні пустощі, не більше. Ви тільки на мить прочинили віконце з вашого світу задумливої ортодоксальності. І тепер почуваєте себе краще, а я теж починаю запитувати себе, наскільки ж розгалужена жіноча змова, оте «ми», і чи то не вам найзручніше зі свого місця інформувати «їжака» про те, в які дні будуть обшуки…
Я ще надихаю Дейва на подвиги в тенісній грі й через кілька хвилин повертаюсь до лабораторії. Тут мене чекає прикра несподіванка. Я попросив Еребела приготувати сьогодні пополудні три дози вакцини — для Сміта, Пірса й для мене, але застаю тільки дві. Викликаю по селектору Берідж. Вона приходить так швидко, наче ждала мого виклику.
— Берідж, — кажу я, як тільки вона причиняє за собою двері, — тільки ви, крім мене, маєте ключ від мого кабінету. А я щойно помітив, що зникла третя доза вакцини.
— О, прошу вас, — каже Берідж з удаваною веселістю, — не надавайте своєму обличчю такого виразу, як у полісмена. Це зовсім вам не личить. Тут нема нічого загадкового. Третьою дозою розпорядилась я.
Я не вірю власним вухам.
— Розпорядилися ви?
— Еге ж.
— Без мого відома? Не порадившись зі мною? Неймовірно! Тоді дозвольте вас спитати: чи я ще керую цією лабораторією?
— Ну що ви, докторе, не гарячкуйте. Ніхто не заперечує вашого наукового керівництва лабораторією.
— Берідж, ви зараз же повернете вакцину!
— Зробити це неможливо, — цілком спокійно відповідає вона. — Її вже використано.
— Використано?! — вигукую я, підносячи вгору руки. — Ким?
— Я скажу вам через кілька-хвилин.
— Але хіба ви не знаєте, що це дуже небезпечно? Ми ще не можемо гарантувати, що ця вакцина нешкідлива!
— Людина, яка прищепила її собі, все чудово знає. Вона добровільно зголосилася стати піддослідним кроликом.
— Берідж, назвіть її прізвище! Я вимагаю негайно назвати прізвище тієї людини! Це дуже серйозно. За моєю спиною в лабораторії діється казна-що!
Погляд у Берідж стає серйозним:
— Сядьте, докторе, — каже вона напруженим голосом. — В усякому разі, я збиралася вам про все розповісти. Мені шкода, що так погано вийшло і що ви помітили зникнення третьої дози, перше ніж я вам про це сказала. Вакцина зникла внаслідок тих рішень, які «ми» ухвалили щодо вас.