Чоловіки під охороною
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1989, №6-8
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чоловіки під охороною». Краткое содержание книги:
У романі «Чоловіки під охороною» (1974) Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».
— Гаразд, я спробую взяти себе в руки.
Вона дивиться на мене з деяким сумнівом.
— У всякому разі, — каже вона, збентежено всміхаючись, — я біля вас і запам’ятаю, які ви були вражені.
— Таке погане те рішення?
— Воно не зовсім погане. Але вам буде важко згодитися з його положеннями… — Вона замовкає, а потім видимо розгублено запитує: — Починати?
— Авжеж, починайте, — нетерпеливлюсь я.
Знову помовчавши, Берідж глухим, трохи надсадним голосом каже:
— Що ж, «ми» прийняли аж дві ухвали: одну щодо вакцини, а другу щодо вашого приватного життя.
— Ви про це вже казали.
— З якої починати?
— З ухвали про вакцину.
Нарешті вона впорується із своїм збентеженням, тамує збудження й прибирає байдужного вигляду. Але її сережки все одно тремтять. Я добре відчуваю цей її майже непомітний трепет.
— Прийнято аж дві ухвали щодо вакцини, — методично, як завжди, говорить вона. — По-перше, «ми» не хочемо, щоб ви перший випробували вакцину на собі. По-друге, якщо вакцина виявиться нешкідливою, «ми» забороняємо вам прищеплювати вірус енцефаліту-шістнадцять собі.
— Неймовірно! — кажу я, коли до мене нарешті повертається дар мови, й підводжуся. — Ви розумієте, чого від мене вимагають ваші «ми»? Безсоромного порушення правил медичної етики! Я відповідаю за дослідження й не стану наражати на ризик інших людей, перевіряючи вакцину на них!
— Сядьте, докторе, — каже Берідж, — і вислухайте мене. «Ми» цілком усвідомлюємо, що вимагаємо від вас порушення узвичаєних правил медичної етики. Але становище незвичайне. Ваші дослідження субсидує адміністрація, яка зовсім не бажає, щоб вони увінчались успіхом, і для якої ці субсидії, — до речі, адміністрація збирається їх припинити, — досі були своєрідним алібі. За таких обставин «ми» гадаємо, що виробництво вакцини можна буде налагодити тільки тоді, коли пощастить таємно винести її за межі Блувілла й перевезти до Канади. Зробити це зможете тільки ви.
— Це зможе зробити будь-хто! Пірс! Сміт! Гребел!
— Помиляєтесь! Усі троє наштовхнуться на велику перешкоду: їх ніхто не знає. А хто повірить у вакцину, запропоновану невідомим лікарем, що приїхав до Канади без паспорта? Зате самого вашого імені буде досить, щоб відчинити всі двері. Доповідну записку Мартінеллі переклали всіма мовами світу, і вас знають не тільки серед фахівців, а й серед широких мас. Прес-конференція на канадському телебаченні набуде величезного резонансу в Канаді, в Сполучених Штатах, у всьому світі!
— Гаразд. Ваш сценарій може цілком виправдати себе. Та невже ви припускаєте, що я стану просити своїх колег випробувати вакцину на собі й ризикувати замість мене життям? Адже це особливо небезпечно — зробити собі перше щеплення!
— Вас чекатиме інший ризик, коли ви звідси втечете!
— О, «ми» вже все вирішили! І «наше» рішення не підлягає оскарженню! Я втікаю! А скажіть мені, Берідж, чи є бодай щось таке, що ви дали б мені змогу вирішити самому?
— Ну що ви, Ральфе, облиште своє самолюбство й будьте реалістом. Якщо вакцину пощастить випробувати на людях, то що вам залишиться робити, як не втікати? Піти до доброї, людяної, чарівної Гельсінгфорс і сказати їй: «Ось вакцина й готова, запускайте її у виробництво»? Здогадуєтесь, яку ухвалу прийме Гельсінгфорс? Вона сховає кудись цю вакцину й почне торгуватися з Бедфорд, щоб та заплатила якомога більше за її знищення. Ось для чого знадобиться ваша вакцина! Вона стане розмінною монетою в грошових махінаціях! Що ж до доктора Мартінеллі, то його так чи інакше примусять мовчати. Скажімо, вони звинуватять вас у тому, що ви зґвалтували Одрі.
— Гельсінгфорс може теж зважитись виробляти вакцину за кордоном.
— Могла б, коли б не боялася Бедфорд. Та якби Гельсінгфорс і зважилася б на такий крок, це для нас — не вихід із становища.
— Що ви називаєте виходом із становища?
Берідж жваво підходить до мене, нахиляється, кладе свої руки на мої і палко каже:
— Ральфе, ви повинні зрозуміти одну річ. Ваша вакцина — політичний акт. Саме вона повинна допомогти скинути Бедфорд. Ви завдасте їй удару з Канади — дружньої нам країни.
— Я завдам їй удару?!
— Еге ж, по канадському телебаченню. Ви скажете тільки одне — правду. І цього буде досить. Ваше викриття дасть конгресу Сполучених Штатів нагоду, якої він чекає, щоб звинуватити президента Бедфорд…
Берідж забирає руки. Я дивлюся на неї і довго не можу заговорити.