Чоловіки під охороною
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1989, №6-8
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чоловіки під охороною». Краткое содержание книги:
У романі «Чоловіки під охороною» (1974) Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».
— Якщо я правильно вас розумію, — повільно кажу я, — ваші «ми» не хочуть, щоб я ризикував, випробовуючи на собі вакцину, бо приберігають мене для іншої боротьби.
— Еге ж, саме так. Ви чудово оцінили ситуацію.
Я мовчу. Берідж стоїть уся напружена, геть розпашіла.
Але ж як я проситиму своїх колег взяти випробування вакцини на себе? — питаю я перегодя.
— Вам не доведеться їх просити, докторе. Ми зробили це замість вас: вони згодні.
Я червонію.
— Як, ви зробили це у мене за спиною?!
— Говоріть тихіше, докторе, Кроуфорд ще не поїхала від нас!
— Але це нечесно! Ви мене обходите!
Берідж кілька разів прикладає долоню собі до рота, даючи мені знак замовкнути: вона помітила, як засвітилася лампочка селектора. Звичка бере гору над моїм обуренням: я натискаю кнопку.
— Докторе Мартінеллі! — лунає голос Пірса.
— Слухаю вас.
— Прийдіть сюди, будь ласка. Ми стурбовані. Докторові Гребелу стало погано.
Берідж блідне й хапається за голову.
— Вакцина! — шепоче вона ледь чутно.
— Що? — питаю я приголомшений. — Що ви сказали?
— Вранці доктор Гребел вакцинував себе.
— Ви з глузду з’їхали! — скрикую я, підхоплюючись. — Навіщо було докторові Гребелу вакцинуватися? Що це дасть? Доктор Гребел належить до С!
— Доктор Гребел до С не належить, — тихо каже Берідж, важко дихаючи. — Перед тим, як він запропонував свою кандидатуру до Блувілла, «ми» забезпечили його фальшивими документами С.
Я одразу ж із великою полегкістю бачу, що в доктора Гребела трохи запаморочилося в голові — ото й тільки. Пірс, мабуть, помилився у своєму діагнозі, адже він, хоч і вірусолог, проте не має достатнього клінічного досвіду. У Гребела не помітно ніяких симптомів коматозного стану чи навіть глибокого оціпеніння, що його викликає енцефаліт-16. Обличчя в нього не застигло. Повіки кліпають, губи ворушаться, вся постать здригається, голова похитується з боку на бік. До речі, Гребел навіть не втратив контролю над своїм тілом: він сидить, а точніше — напівлежить на стільці.
— Він упав? — питаю я.
— Ні, — відповідає Пірс, — він поскаржився на запаморочення й потьмарення в очах, сів і знепритомнів.
— Допоможіть мені покласти його на підлогу, — кажу я.
Коли Гребел уже лежить горілиць, я розв’язую йому краватку, розстібаю комір і розтираю долонею груди. Потім чиясь рука простягає мені пляшечку спирту, я щедро наливаю його собі в пригорщу й масажую далі. Гребел розплющує очі й кволим голосом каже:
— Дякую.
— Він приходить до тями, — озивається жіночий голос у мене за спиною.
Я дивлюсь на Пірса й саме тієї миті, коли збираюся прокоментувати дію вакцини, помічаю Кроуфорд. І вчасно похоплююсь. Ми ж у її «кублі», то вона щойно подала мені пляшечку зі спиртом.
— Зараз я вас заміню, — каже Пірс.
Я підводжусь і дивлюся на Кроуфорд.
— Це сталося тут, у вас?
— Так, — відповідає вона й одразу ж, як сказала б Дія Берідж, вигинає стан і випинає груди. Як це дивно! Я мав би раніше помітити, як на мене впливає це її кривляння, але я, власне, нічого не помічав.
Тепер я зовсім спокійний за Гребела й востаннє маю добру нагоду роздивитися на Кроуфорд. А Берідж просто наклепниця! Волосся в Кроуфорд не брудне. Але те, що вона зробила з нього спокусливе тло для своїх гарних чорних очей, — правда. Як шкода, що ця дівчина назавжди піде від нас!
— Як це сталося, Кроуфорд?
— Доктор Пірс уже вам розповів, — озивається чийсь різкий голос.
Мені навіть не треба повертати голову. Я цей голос упізнаю. То моя левиця розмахує своїм волоссям.
Але Кроуфорд не збирається поступатися взятою на себе роллю, Вигинаючись усім тілом, вона переказує мені те саме, що вже розповів доктор Пірс, тільки багатослівніше.
Берідж знов подає свій різкий голос:
— Доктор Гребел уже цілком опритомнів.
Я обертаюсь.
— І до його обличчя повернувся природний колір, — додає Пірс.
Сам Пірс якийсь безбарвний. Волосся вилиняле, очі бляклі, вії білі. І коли він нахиляється над Гребелом, його брезкле, безформне обличчя страшенно контрастує з довгастою головою доктора Гребела.
Гребел без угаву кліпає очима, нарешті зупиняє погляд на мені й безбарвним, кволим голосом каже:
— Мабуть, треба зменшити дозу.
Берідж показує мені очима на Кроуфорд і з тривогою дивиться на мене. Я швидко кажу:
— Не розмовляйте, відпочиньте. Кроуфорд, будь ласка, принесіть мій стетоскоп.
— Зараз, докторе, — послужливо відповідає Кроуфорд.
Дівчина виходить, і вслід за нею біжить Берідж — вона, певно, не хоче, щоб Кроуфорд входила до мого кабінету сама. Пірс ретельно причиняє за ними двері.