Чоловіки під охороною
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1989, №6-8
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чоловіки під охороною». Краткое содержание книги:
У романі «Чоловіки під охороною» (1974) Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».
— Подумати тільки! — кажу я, натискаючи однією рукою на другу. — Вчений, відомий хімік допомагає втілювати в життя такі задуми! І чого ж він уже досяг? Ви про це знаєте? Джесперсен готовий довести свій проект до кінця?
Берідж усміхається самими кутиками губів, і в її голубих очах зблискує вогонь.
— Через цілу низку нещасливих випадків Джесперсен дуже відстав.
Западає тиша. Потім я кажу:
— Це дуже небезпечна гра.
— Дуже. Бачу, сміливість — не вельми примітна риса вашої статі.
Ось вона все мені й сказала. Зв’язок, який «ми» налагодили з лабораторією, здійснюється через якусь жінку.
Берідж дивиться на свого годинника.
— Ми розмовляємо вже десять хвилин. Надто довго. Я прийду до вас одразу ж пополудні. О, і ще одне, докторе: незабаром ви втратите добру лаборантку.
— Кого?
— Кроуфорд.
Я вибалушую очі й сердито кажу:
— Що ж вона скоїла, що Гельсінгфорс відсилає її звідси?
Голубі очі Берідж зблискують.
— То не Гельсінгфорс відсилає її звідси. Це ми її знешкоджуємо.
Від подиву я роззявляю рота.
— Тобто як — фізично?
— Докторе, за кого ви нас маєте? Ми вдовольнимося тим, що напередодні обшуку підкинемо в її кімнату предмет, який її скомпрометує.
— А звідки ви дізнаєтесь, коли буде обшук?
Берідж мовчить.
— І що ж то за предмет?
— Самі добре знаєте.
І справді, це важить мало. Не спосіб, а сама мета завдає мені прикрощів. Кроуфорд чудова лаборантка, а особливо — атож, особливо — мені подобається, як вона кружляє по лабораторії. Але я вже давно їй не всміхаюсь! Боюся розгнівити Берідж. Одначе Кроуфорд мені бракуватиме.
Я припустився помилки, поринувши при Берідж у ці думки. Вона прочитала їх одну за одною на моєму обличчі, і тепер я, побачивши, як вона труснула своїм палахким волоссям, чекаю найгіршого.
— Ви маєте щось проти цього, докторе?
— Ні, не маю, — злякано відповідаю я. — І все ж таки хотів би знати, що Кроуфорд скоїла.
— О, нічого страшного! — відповідає Берідж з убивчою іронією. — Тільки послала — самі здогадуєтесь кому — невеличку доповідну записку про вас і про мене.
Я дивлюсь на Берідж. Отже, вона вже знає про мою розмову з Гельсінгфорс. Джекі, якій я розповів про це позаминулої ночі, вже встигла зустрітися з Берідж.
— То ви здогадуєтесь? — питає Берідж. — Хіба вам мало запитання про наші взаємини, яке поставила Гельсінгфорс? Невже ви ніколи не помічали, що Кроуфорд за нами шпигує?
Я збрехав би, коли б сказав, що ні. Тож вирішую мовчати. Але мовчанка не заспокоює мене, скоріше навпаки. Берідж упинається в мене всіма своїми кігтями.
— Докторе, — каже вона, і її груди схвильовано здіймаються, в очах спалахує полум’я, і ось мої очі вже поїдають її, таку прекрасну в тваринному шаленстві, і мене зовсім невчасно охоплює бажання, я ледве чую Берідж, бо відчуваю непогамовне прагнення обійняти її… — Докторе, — каже вона низьким тремтячим голосом, — у вас виробилась особлива лицемірна звичка мовчати! Так ви ухитряєтесь не визнати провину цієї сучки! І не питаєте в мене, чому вона написала той донос! Звісно, ви вважаєте, що самі в усьому цьому зовсім не винні — святі, як Ісус. Ви ж бо з її боку нічого не помітили. Мовляв, я нічого особливого не робив, тільки час від часу спокусливо всміхався тій особі.
— Ви до мене несправедливі, Берідж, — промовляю я не зовсім переконливо і вже не всміхаюсь.
— Лицемір! — вигукує Берідж свистючим голосом і ступає крок уперед, ніби збирається на мене накинутись. — У вас справді безліч вад, докторе, вже не кажучи про те, що ваші друзі називають «грубістю й невситимим статевим інстинктом».
— Дякую за цитату, — невдоволено відповідаю я. — І Стайнові дякую. І Ріті за те, що переказала вам його слова.
— Подякуйте й Кроуфорд, яка так ощасливлювала вас у ті хвилини, коли ви заходили до її кубла перевіряти приготовлені нею препарати. О, це правда, ви їй більше не всміхалися, навіть не дивились на неї! (Отже, Берідж за мною стежила!) Але щоразу, коли ви з нею розмовляли, голос у вас був теплий, рухи знадливі, а латинський чар так і пер із вас! А та сучка вигинала стан, випинала груди й стріпувала собі на очі пасмо брудного волосся, щоб справити на вас враження кінозірки!