Штани з Гондурасу

— Сідай.

Крузя холодно:

— Дякую! Я не надовго.

Галапочка відчув холодний тон Крузі.

— Надовго чи не надовго. У такій кофті не підеш на вулицю… Що люди подумають?

Крузя єхидно посміхається:

— Чому? Ти ж сам казав: «Мені наплювати, що люди подумають…»

— Слухай, давай не будемо з цього починати розмову. Де ти пропадала цілий місяць?

— Там, де завжди. Адресу я не змінила. Якби хотів, міг би знайти…

— Знаєш, я не шукаю тих, хто кидає мене в скрутну хвилину.

— Виходить, я даремно сюди йшла?

— Залежить від того, чого ти йшла.

— Я думала, ти будеш радий моєму приходові.

— А я радий.

— Не відчуваю.

— Скинь із себе пелену самозакоханості. Пуста гордість завжди перешкоджала реальному сприйманню речей та відчуттів.

— Ти так холодно і так жорстоко говориш… Пройшов всього-на-всього місяць, як ми подали заяву до загсу.

— І той місяць я не знав, чи я солом’яний вдівець, чи синя борода.

— Ти міг знати. Та не хотів. Ти зрадів, що знайшовся твій Дракон, і на радощах забув про мене.

— Ревнуєш мене до коня?

— Ні, просто жінки люблять, коли їм більше приділяють уваги.

— У цьому наша фатальна помилка. Якби я менше приділяв тобі уваги, ти так самовпевнено не крутонула б тоді.

— І тепер ти вирішив…

— Я ще нічого не вирішував. Вирішимо удвох.

— З чого ж почнемо?

— З вибачення.

— Хто у кого має просити вибачення?

— Подумай.

— Виходить, що я. Тоді прошу вибачення!

— Будь ласка!

— А що далі?

— Далі? Мені набрид отой дипломатичний тон. Так що давай будемо міняти тональність. — Підійшов до Крузі, дивиться їй в очі: — Ну й характер, я тобі скажу.

— Твій не кращий. Яке їхало, такого здибало…

Робінзон рвучко обняв Крузю, та припала до нього.

Відчиняються двері в майстерню. У них з’являється той самий ханига. В одній руці пляшка вермута, в другій — закуска.

— Ти, борода, ізвіні!.. Ах, дама, пардон… Я ось прийшов… Сиграєм мирову…

Крузя стоїть, нічого не розуміючи. Дивиться то на Робінзона, то на ханигу.

Робінзон ледве стримує себе, щоб не вилаятися:

— Та ти…

Ханига по-хазяйськи розстеляє газету з закускою на стільці, ставить пляшку, витирає об штани руки, простягує правицю Крузі:

— Будем знайомі, Гоша. Або просто Косой…

— Крузя.

Галапочка суворо:

— Слухай, ти, Гоша Косой! Що я тобі казав півгодини тому? Чи повторити?

— Хазяїн, не треба. Гоша не дурень… — На всяк випадок відійшов ближче до дверей. — Ти на мене чортом не дивися. Я не зі злоби. Пішов, а совість гризе: що ж ти, Гоша, кажу собі, людині в душу плюнув, міліцією налякав. Ми, можна сказати, родственні душі, художники…

Робінзон насувається на ханигу. Той спочатку відступає до дверей. Тоді швидко кидається до стільця, хапає пляшку, закуску і тікає:

— Всі сьогодні бішені.

Робінзон йому вслід:

— Тікай, бо черепка роздавлю…

До Крузі:

— Ходімо звідсіля, бо той п’янюга буде цілий день ходити.