Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
Стук у двері.
Директор:
— Увійдіть!
Входить Робінзон Галапочка:
— Добрий день! Я хотів би директора зоопарку бачити.
Директор набирає солідного вигляду:
— Ну, припустимо, він перед вами.
— У вашому зоопарку я знайшов свого коня.
Директор глянув на бухгалтера, той на директора.
— Шановний, не розумію ваших жартів, — сказав директор. — Я прийшов би до вашої хати і сказав, що знайшов у вас, ну, припустимо, свою жінку… Ги-ги-ги!..
— Справді, — наполягає Галапочка. — Мій кінь Дракон знайшовся у вашому зоопарку.
— Дозвольте вас запитати: де він загубився?
— Він зник з-під моєї майстерні кілька тижнів тому.
— То виходить, що я, або ось Цезар Каленикович, чи, може, Ангеліна Соломонівна вашого коня украли?
Галапочка рішуче:
— Я не знаю, що у вас виходить. Знаю лише, що мій кінь Дракон щойно вийшов з кущів вашого зоопарку і підійшов до мене, коли я розглядав машину… Міліція вже кілька тижнів шукає коня і не може знайти. А він…
Почувши слово «міліція», директор раптом змінився. Пом’якшав остаточно:
— Шановний! Ну навіщо хвилюватися? Кінь знайшовся, то й добре. У кожного, бачте, свої клопоти. Ви переживали, що ваш кінь пропав. Ми переживали, що він у нас з’явився… Тепер, по-моєму, і вам, і нам хвилюватися нічого…
Тротуар гамірливої вулиці. Людей як мурашок. Кудись поспішають, кудись біжать. Ніби намагаються обставити потік транспорту, що гарчить на проїжджій частині.
Йдуть по тротуару Крузя й Галапочка. Крузя веде під руку сп’янілого Робінзона, Робінзон за повід веде коня.
Перехожі оглядаються, кивають у бік Галапочки.
Чалапкають конячі ноги. Похитується коняча голова. Здригається від реву машин. Око вихоплює сизий чад, що стелеться над асфальтом.
Спішать по асфальту машини. Спішать на тротуарі люди. Туди-сюди, сюди-туди. Дивиться Дракон на цю метушню, і голова йде обертом.
Крутяться шалено колеса. Дріботять, човгають по тротуару ноги.
Похитується кінська голова. Чалапкає спокійно Дракон. Згадує.
…Сільська вулиця. Обабіч у кучерявих садках мальовничі будинки. Повибиралися на тини і порозплющували сині здивовані очі кручені паничі. Повипиналися над ними гордовиті гриці. Паленіють сором’язливі мальви.
Йде вулицею Дракон. Тягне двоколку з немолодим сивовусим хазяїном. Йде Дракон спокійно, не біжить, не спішить. Такий же полудень, як оце сьогодні. Гріє сонце. На небі клубочаться хмаринки. Сидить спокійно на двоколці чоловік. Вигріваються у пилюці на дорозі кури. Сидить біля брами кудлатий Рябко.
Он віддалік до тину притулився колодязь. Біля колодязя молодиця набирає воду.
— Тпр-р-у-у, Дракон! — сказав господар. — Добридень, Маріє! Вдома сьогодні?
— На обід прийшла. Заходьте до хати. І ви пообідаєте.
— Спасибі! Нам ось з Драконом ще за лісок треба проїхати, на буряки глянути.
Взяв відро, напився води.
Драконові поставив:
— На, Драконе, напийся. Бо парить сьогодні. Може, вже й дощу нам хмарка кине.
Умочив Дракон губи в воду. Припав. Ось уже й до дна висмоктав. Одне відро, друге…
— Фю-р-р-р! Фю-р-рр! Громадянине з конем!
Дракон ніби прокинувся.
Шумить, клекоче міська вулиця. Спішить-біжить кудись усе живе на ній.
Зупинилися Робінзон і Крузя. Зупинився Дракон. Підійшов до них постовий автоінспектор.
— Далеко зібралися?
— У кругосвітню подорож, — заплітається язик у Галапочки. Крузя сіпнула його за рукав.
— А ти мене не смикай, ми з товаришем капітаном давно знайомі.
— Громадянине, я не капітан, а сержант. І ми з вами не знайомі. Дозвольте спитати, що це за комедія?
— Це не комедія. Це побутова драма. З оптимістичною кінцівкою. Ми знайшли свого Дракона.
Галапочка обняв голову Дракона і поцілував його у верхню губу.
— Цей дядя, Драконе, — показує на сержанта, — слідкує, щоб ми з тобою правильно по вулиці ходили. Поцілуй дядю!
— По-перше, громадянине, чому ви хитаєтесь, а по-друге, чому ведете по тротуару коня? Тротуар, як вам відомо, призначений для пішоходів.
— А що, по-вашому, він їде? — показує Галапочка на коня. — І я не їду, і ніхто ні на кому не їде. Ми йдемо пішки…
— Кінь повинен йти по проїжджій частині.
— Товаришу лейтенант, пішоходам по проїжджій частині проходити заборонено. А кінь зараз іде. Це наш Дракон. Ми його щойно знайшли. А це, товаришу лейтенант…
— Сержант, — поправив постовий.
— Сержант. Це моя Крузя. А я Робінзон.