Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
Дама так блимнула на Галапочку, що той прив’яв.
— Ви що, жартуєте! Це не по моїй часті… Я по часті домашніх животних…
— Вибачте, а він що, дикий? — починає хвилюватися Галапочка. — Це ж кінь.
— Я не знаю конструкції цього животного, — вперто наполягає на своєму дама. — Моє амплуа — кицьки, пуделі, всякі попугайчики… Я спеціаліст…
— Слухай, художник, — втрутився в розмову водій. — Пошли ти цю спеціалістку під три попугайчики… Дай коневі трішки горілки — і брикати буде.
— У нас нема горілки, — пояснила Крузя.
— Біжи до моєї Валерії, візьми там під кущем в її чоботі…
Крузя побігла.
— Це ми ранесенько на гриби вибралися, — пояснив водій.
— Хто мене доставить обратно? — претензійно спитала дама.
— Ось зараз підніметься кінь, сядете та й поїдете, — пожартував водій.
— Киньте ці жарти. Я не дєвочка, щоб наді мною підшучувати.
— Зараз нам не до жартів, — сказав Галапочка.
— Я питаю — хто мене доставить обратно? — суворо мовила дама.
Галапочка не втримався:
— Йдіть сядьте отам на березі — я потім викличу вертоліт. Якщо хочете летіти. А якщо хочете йти пішки, то йдіть отуди до асфальту. — Переходить на крик: — І швидше, поки я ще не осатанів!
Дама вхопила свою скриньку. Лякливо оглядаючись, пошвидкувала геть.
Повернулася Крузя з півпляшкою «Екстри». Товстий каже до Галапочки:
— Ти добре розкрий йому пащу, щоб не вхопив зубами, а я буду хлюпати.
Галапочка присів біля коня. Взяв його голову собі на коліна. Повернув мордою вгору. Вхопив за нижню та верхню щелепи, розвів. Товстий спритно вибулькав горілку.
— За п’ять хвилин подіє.
Кінь порухав спочатку вухами. Тоді головою. Потім хвостом.
— Буде жити, — зрадів товстий. — Раз уже має силу хвіст підняти.
Галапочка засумнівався:
— Може, ми йому забагато влили?
— Ти що? — здивувався водій. — Для коня півпляшки — що для людини наперсток. Йому щоб наклюкатися, треба хоч відро.
— Так він же без закуски, — каже Галапочка.
— А ми йому зараз салат з лопухів зробимо.
— Дивіться — підводить голову! — зраділа Крузя.
Дракон спочатку підвів голову. Галапочка кинувся до нього. Став гладити по шиї.
— Дракончику, вставай. Ну, давай, піднімайся.
— Треба взяти його за хвіст і за вуздечку, то він швидше встане, — сказав товстий.
— Ви що! — стривожилася Крузя. — Ще хвіст відірветься.
Водій посміхнувся:
— У коня хвіст міцний.
Кінь за той час вже звівся на передні ноги.
— Ну, ну, ще трішки, — заходився біля нього Галапочка.
Дракон зробив ривок і підвівся на всі чотири.
— О-о-о! Бачив? — захоплено вигукнув водій. — Бачив, що робить горілка? Не тільки валить з ніг, а й піднімає на ноги… А ми за тією кікіморою чортзна-куди гналися…
Дракон дивиться на ліс, на дерева. Все перед його очима хитається. Хитається Галапочка, хитається Крузя, хитається товстий незнайомець. Правда, те хитання не тривожне, а радісне. Усе довкола набрало веселого рожевого відтінку. Все навколо почало танцювати. Танцюють кущі, дерева, танцюють Галапочка і Крузя, танцює товстий. Навіть етюдник танцює.
Дракон і собі почав танцювати. Став дибки. Потім хвицнув задніми ногами, тоді пішов вибрикувать…
Коридор знайомої нам установи. Знайомі двері з табличкою «САМ І. І.».
Кабінет. За столом Іван Іванович. Перед ним навитяжку стоїть завтрашній пенсіонер.
— Ось, — каже Іван Іванович. — Надіслали звідтіля, — вказав пальцем у стелю. — Знову цей Галапочка. Вже другого коня має. Жовтого. Найсуворішим порядком розібратися! Хто він? Циган? Де він тих коней бере? То не мотоцикл, що можна в магазині купити, і не колесо, що можна на заводі вкрасти… Може, в нього десь підпільна ферма. А може, зв’язки?.. Словом, розібратися. Ще цього нам бракувало. Правильно пише цей громадянин Неусипний, чи як його… Місто бореться за зразкову чистоту, порядок, а тут чортзна-що. І дайте запит у Спілку художників, що це за Галапочка. Чи вони знають, що він гендлює кіньми. Поцікавтеся в міліції, чи не притягувався він до відповідальності за що-небудь. Словом, дерзайте.
Завтрашній пенсіонер погладив долонею лисину…
Квартира Галапочки. Увімкнений телевізор. На екрані топчеться бульдозер. Перед телевізором на софі сидить Крузя. Підібрала під себе ноги, жує яблуко.
Відчиняються двері, з’являється Робінзон.
— Ось і я.
Підійшов, поцілував Крузю. Сів біля неї на софу.
— Їсти хочу, як вовк.
Крузя байдуже спостерігає за бульдозером.