Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
Іде Дракон рідколіссям. Скубне то тут, то там. Наткнувся мордою на консервну банку з-під яловичини. У другому місці торкнувся баночки з етикеткою «Скумбрия пряного посола». Під стовпцем — розбита пляшка з-під «Екстри». Дракон ковзнув поглядом по стовпцеві вгору. На ньому табличка: «Бережіть ліс — джерело здоров’я!»
Бреде Дракон далі. Вийшов на узлісся. Парить сонце. Липнуть мухи. Пішов до річки. Зупинився. Глянув на табличку: «Ріки — артерії землі». Пішов далі.
Стоїть на пологому березі. Зробив один крок у воду, другий. Вже вода сягає крупа. Нагнув голову, щоб напитися. Тільки торкнувся губою плеса — відтіля роззявлена зубаста паща. Дракон висмикнув морду. На поверхні води зостався розірваний кирзовий чобіт, що зяє цвяхами, мов зубами.
Чобіт відплив. Дракон нагнув голову, напився. Тоді поліз далі в річку. Ось уже видно тільки його голову.
Виходить Дракон з річки. Та що це? Голова у нього гніда з лисинкою, а весь Дракон став сивим, з рудими жовтуватими плямами.
Обтрусився.
На мить Драконові стало погано. Дерева закрутилися. Він струсонув головою, ніби хотів одігнати від себе головокружіння. Ген, за лісом, побачив Робінзона і Крузю. Подався до них.
— Дивись! — крикнула Крузя. — Якийсь кінь іде до нас.
— Чий же це кінь може бути? — кладучи мазки на полотно, жартома перепитує Галапочка. — По-моєму, в цих краях лише один кінь пасеться…
— Це не Дракон. Дивися… Цей світлий, з бурими плямами. Тільки голова гніда.
— Може, Дракон накинув на себе простирадло? — не оглядається Галапочка. — Щоб ми його не впізнали.
— Та ти не жартуй, поглянь…
Галапочка оглянувся і застиг: до нього йшов справді чужий кінь.
— Що за диво! Голова ніби Драконова…
Кінь підійшов зовсім близько. Жалібно заіржав, ніби хотів щось важливе повідомити. Раптом ноги в нього підкосилися, він важко плюхнувся на траву.
— Це ж Дракон! — стривожено крикнув Галапочка. — З ним щось сталося!
Кинувся до коня, гладить його по морді.
— Дракончику, любий, що з тобою?
Кінь тільки жалібно ірже, а піднятися й не пробує.
— Треба негайно шукати ветеринара. Треба в місто негайно, — став біля коня Робінзон.
— Он там, у кущах, якась машина. Попроси, може, привезе?
— За прохання ніхто не поїде. Візьми в моїй куртці гроші і швидко їдь за ветеринаром.
Крузя понишпорила в кишенях куртки, взяла сумочку, побігла…
Шосейною дорогою у напрямку міста мчить «Москвич» — фургон «Овочі-фрукти». Справа від водія сидить Крузя…
Лежить кінь біля лісу. Сидить коло нього Галапочка. Тримає в руках конячу голову. Гладить її ніжно. Кінь розплющив око, знову опустив повіку.
Мариться коневі. Отой повний, що хропів на галявині, бігає навкарачки по узліссю і хропе, хропе. Тоді починає їсти все, що постало на його шляху: кущі, дерева. Жує дедалі швидше, жадібніше, захланніше. Після нього залишається земля чорна, мов вугілля. Потім нібито Дракон побачив річку. Чисту-чисту. Вода голуба, прозора. Він ступив по коліна в ту річку, сягнув мордою до плеса, щоб напитися, а звідтіля — зубаста паща. А потім вилазить знову той повний і знову хропе. І п’є воду. А річка міліє, міліє. Ось уже дно видно. А тоді повний як зарегоче. Із зубастої пащі, мов з брандспойта, чимось пекучим як лине. Дракон заіржав…
— Чого ти, Дракончику? — гладить його по голові Робінзон. — Потерпи. Ще трохи потерпи…
Вулицею міста мчить машина «Овочі-фрукти». Петляє туди-сюди. Зупиняється біля будинку, на якому вивіска: «ВЕТПОЛІКЛІНІКА».
Крузя стоїть перед розфуфиреною дамою. Щось їй пояснює, жестикулює. Дама пихато, незворушно дивиться на Крузю і раз по раз косує поглядом на її сумочку.
Крузя перехопила погляд. Розстебнула сумочку. Дістала звідтіля десятку і простягнула дамі…
Мчить машина «Овочі-фрукти» в напрямку лісу.
Лежить Дракон на узліссі. Сидить біля нього Галапочка.
Під’їжджає автофургон. Зупиняється. Вийшов водій. Вийшла Крузя. Висунулася розфуфирена, розмальована дама. На ній довге плаття з великим декольте. На височенній платформі ходулі. На голові копиця, вифарбувана у кольори веселки. Лице в дами незворушне. Очі байдужі. Під очима такі тіні штучної втоми, ніби вона щойно перевертала гори. В руках — невеличка скринька.
— Де тут животноє? — спитала пихато.
— Ось, — показує Галапочка на Дракона. — Щось з ним сталося. Впав…
— Я питаю, — повторила високопарно дама, — де тут животное, якому я маю подати швидку допомогу?
Ставить ящичок на траву, дістає малюсінький шприц, голочку.
Галапочка настирливо:
— Та я ж кажу, ось перед вами… Кінь…