Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
— Так, так, — поплескав сержант Галапочку по плечі. — Вона Крузо, а ви Робінзон. На поводі ведете П’ятницю. А йдете з безлюдного острова. Все ясно.
— Ні! — заперечив Робінзон. — Ми йдемо з зоопарку.
— А-а-а… Що? — спохватився сержант. — 3 зоопарку? — І гукнув другому постовому: — Бондаренко! Іди сюди!
Підійшов молодший сержант.
Сержант прошепотів йому:
— По всьому видно, що цей бородатий тип добре випив і вкрав у зоопарку коня. Відведи в управління. Там розберуться…
Кімната чергового ДАІ. Сидить черговий офіцер, сидить Галапочка.
Черговий суворо:
— То як ви, громадянине, — заглянув у листок, — Галапочка, взяли коня?
— Це мій рідний кінь, товаришу капітан. Я його узяв у зоопарку.
— Значить, таки в зоопарку? Як це було?
— Ми з Крузею пішли в зоопарк. Подивитися на мавпу. Бо я художник. Мені треба часто дивитися на мавпу, щоб малювати людей.
— З якою Крузою?
— З Крузею. Це моя наречена. Ми вже подали заяву. Але вона каже: «Продай коня, тоді поженимося. А купи ’’Жигулі». А я терпіти не можу машин, товаришу капітан… Ви капітан чи не капітан? Бо для мене всі погони однакові. Я їх шуму не можу терпіти і газів… А вона не хоче на Драконові їздити…
Офіцер тре чоло:
— На якому Драконові?
— На тому, що ми в зоопарку забрали.
— Tо ви ще й дракона вкрали?
— Та ні, то кінь зветься Дракон.
— Значить, ви вкрали коня для того, щоб продати й купити машину?
— Та ні! То Крузя так хоче. А я не буду його продавати… — Насупився. — Бо Крузя пішла. Крутонулася і пішла. Після того сержанта.
— Якого сержанта?
— Вашого. Того, що сюркотів на вулиці. — Імітує: — «Громадянине з конем, ви далеко зібралися?» А Крузя сказала. — Імітує Крузю: — «Або я, або кінь! Вибирай отут на вулиці!» А я сказав: «Кінь, бо він тварина. Куди він дінеться?.. Він і прописки не має…»
— Значить, ваша наречена може підтвердити, що коня ви взяли в зоопарку? Де вона живе?
— Вона не живе… Вона в гуртожитку…
— Значить, як я зрозумів, ви з Крузею добряче випили, тоді пішли в зоопарк і…
Галапочка перебиває:
— З директором випили. І з бухгалтером. Крузя не п’є. Там ще дама така-о сиділа. Хильнула. А Крузя не п’є.
— Нічого не розумію: з яким директором?
— Зоопарку…
Офіцер листає телефонний довідник. Набирає номер:
— Алло! Алло! Що за чорт! Якісь співи… Зоопарк? Мені директора. Слухаєте? Це турбують з державтоінспеції. Скажіть, будь ласка, у вас є кінь, гнідий?.. Що? Кобила? Та все одно…
Галапочка намагається вклинитися в розмову, пояснити:
— Не все одно, товаришу капітан, бо в мене кінь. Це директор, мабуть, не придивився, бо ми трохи того…
Офіцер продовжує розмову по телефону:
— Значить, гнідої масті. Є? Стоїть біля контори? А другого не було? А громадянина Галапочку Робінзона… З бородою такого, ви знаєте? Не знаєте ніякого Робінзона…
Галапочка сіпається:
— От гидота! Украв мого коня, випив мою горілку, а тепер не знає…
Черговий кладе трубку на вильчата:
— Значить, крутите, громадянине Галапочка. Доведеться передати вашу справу в обехеес…
На фасаді будинку вивіска: «РАЙВІДДІЛ ВНУТРІШНІХ СПРАВ». Довгий коридор. Оббиті чорним дерматином двері. На одних табличка: «Інспектор П. І. Теличка».
Інтер’єр кабінету. За столом — молодий, кучерявий лейтенант міліції. Пильно вивчає якісь документи.
Дзвонить телефон. Лейтенант знімає трубку:
— Теличка слухає! Хто говорить? Слухай, чоловіче, не мороч мені голову. Кінь — це транспортний засіб. А транспортом займається автоінспекція… Слухай, у мене і так до біса мороки. От поставили на штрафний майданчик і тримайте. Нема сіна? Годуйте макаронами. А в нас що, своя конюшня є? Віддайте хазяїну. Не знати чий? Спитайте злодія…
До кабінету входить капітан.
Теличка в трубку:
— Слухай, Бабенко, мені ніколи. У мене по вуха інших клопотів. І йди ти зі своїм конем знаєш куди???
Капітан насторожився:
— Хто це? Що за кінь?
Теличка відірвав трубку від рота:
— Бабенко з автоінспеції. Каже, впіймали якогось злодія, що вкрав коня.
Капітан простягає руку до трубки:
— Капітан Затірка. Що за кінь там у вас? Де? А злодій? У витверезнику? Запевняє, що кінь його? А ти чекав, що він скаже: «Кінь крадений»? Якої масті? Гнідий? З білими копитами? І зірочкою на лобі? Слава Богу! Кажу: слава Богу! Тут один бородатий мені з шиї не злазить, щоб я шукав його коня. Що? Цей також бородатий? Художник? Нічого не розумію. Його кінь. Ха-ха-ха! Що вкрав у зоопарку? Бабенко, я тебе прошу: заберіть ви з витверезника цього Галапочку, посадіть на коня і відвезіть додому. Негайно. Поки кінь знову не пропав… Щоб вивчив правила вуличного руху і здав на права. Це вже ви його зобов’язуйте, це по вашій лінії.