Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
Чи відіграють лідери вирішальну роль? Іще одне запитання, яке виникає під час моїх розмов із зацікавленими людьми, стосується тривалої дискусії на тему: чи відіграють національні лідери значущу роль в історії, чи ж історія все одно ішла б своїм шляхом незалежно від того, який конкретний лідер був при владі в конкретній країні в конкретний час? На одному екстремумі тут концепція так званої «Великої людини», автором якої є британський історик Томас Карлайл (1795-1881); на його переконання, історію творять переважно вчинки великих людей, таких як Олівер Кромвель чи Фрідріх Великий. Подібні погляди й досі поширені серед військових істориків, які схильні робити акцент на рішеннях політичних лідерів воєнних часів та наказах генералів. На протилежному екстремумі — переконання письменника Льва Толстого, який стверджував, що лідери та генерали мають мінімальний вплив на хід історії. Для обґрунтування своєї точки зору Толстой включив до свого роману «Війна і мир» вигадані розповіді про битви, під час яких генерали віддають накази, але ці накази мають мало стосунку до того, що насправді відбувається на полі бою.
Ця думка про те, що хід історії залежить від багатьох нюансів, а не від політики чи рішень великих людей, нині поширена серед істориків. Вони часто стверджують, що лідер постає як впливова фігура лише тоді, коли проводить політику, співзвучну з поглядами, які вже встигли поширитися серед його співвітчизників; що в інших відношеннях непримітні політики можуть виступити видатними завдяки слушній нагоді, якою їм вдалося свого часу скористатися, а не завдяки своїм особистим рисам (у цьому відношенні найчастіше наводяться приклади американських президентів Джеймса Полка та Гаррі Трумена); що лідери мають у своєму розпорядженні обмежену кількість варіантів, визначену іншими історичними чинниками. Типовим представником носіїв поглядів, які перебувають посередині між концепцією «Великої людини» та концепцією «Лідери не мають значення», є Макс Вебер (1846-1920), який стверджував, що певні типи людей, так звані харизматичні лідери, за певних обставин дійсно можуть впливати на хід історії.
Ця суперечка залишається незавершеною. Кожен історик схильний апріорі дотримуватися якоїсь загальної точки зору, що базується на певному принципі, а не на тому чи іншому дієвому методі оцінки емпіричних свідчень, і застосовувати цю точку зору до кожного окремого досліджуваного випадку. Наприклад, усі біографії Гітлера неодмінно переповідають одні й ті самі події з його життя. Але прихильники принципу «Великої людини» по-своєму тлумачать ці події, стверджуючи, що Гітлер був надзвичайно ефективним і лихим очільником, саме він скерував Німеччину шляхом, відмінним від того, яким вона могла б рухатися за іншого лідера. Опоненти ж принципу «Великої людини» тлумачать ті ж самі події, зображуючи Гітлера як виразника типових рис тодішнього німецького суспільства. І цю суперечку неможливо розв'язати окремими оповідками та дослідженням конкретних історичних моментів.
Натомість багатообіцяльним методом є нещодавно здійснений аналіз, який поєднує три параметри: широку вибірку історичних подій або всіх історичних подій якогось певного типу; використання «природних історичних експериментів», тобто порівняння в інших відношеннях аналогічних траєкторій історичного розвитку, в яких певна пертурбація сталася чи не сталася (я наведу два приклади в наступних абзацах); і кількісне вимірювання результатів. Два таких цікавих дослідження були опубліковані Бенджаміном Джонсом з Північно-Західного університету та Бенджаміном Олькеном з Массачусетського технологічного інституту.
У своїй першій праці Джонс та Олькен ставлять запитання: що трапляється з темпом економічного зростання, якщо лідер помирає від природних причин під час виконання своїх службових обов'язків, порівняно з якимось довільно обраним моментом, коли лідер не помирає від природних причин під час виконання своїх обов'язків? Це порівняння означає проведення природного експерименту для визначення ефекту, який спричиняє зміна керівництва. Якщо принцип «Великої людини» правильний, то існує велика ймовірність того, що смерть лідера потягне за собою зміни в темпі економічного росту — він або збільшиться, або зменшиться залежно від того, чи дійсно лідер впливав на події, проводячи погану чи гарну політику, — порівняно з довільно взятими моментами, коли лідер залишається живим. Для своєї бази даних Джонс та Олькен взяли всі ті історичні випадки в період між 1945 та 2000 роком, коли національний лідер будь-де у світі помирав від природних причин під час виконання своїх обов'язків. Їм вдалося зібрати 57 таких випадків — зазвичай причиною смерті керманича був серцевий напад або рак, а також авіакатастрофа, утоплення, падіння з коня, пожежа та зламана нога. Ці події дійсно становили собою довільну пертурбацію: економічна політика лідера не може бути причиною його випадкового утоплення. З'ясувалося, що існує значно більша ймовірність зміни темпу економічного зростання тоді, коли лідер помирає природною смертю, порівняно з тими довільно взятими моментами, коли лідер живий. Отже, загальна тенденція, вирахувана на основі численних випадків, свідчить, що стиль керівництва дійсно впливає на темпи економічного зростання.
У своїй другій праці Джонс і Олькен поставили таке запитання: що відбудеться, коли лідер стане жертвою політичного вбивства, а не помре внаслідок природних причин? Звісно, політичні вбивства не є цілком випадковими подіями, їх зазвичай скоюють за певних обставин (наприклад, коли громадяни невдоволені повільним економічним зростанням), а не просто так. Джонс та Олькен порівняли успішні замахи на вбивство з неуспішними, коли убивця промахнувся. Така відмінність є дійсно випадковою: національні політичні умови впливають на частоту замахів на вбивство, але не на здатність кілера влучити в жертву. База даних складалася з усіх 298 замахів на вбивство національних лідерів з 1875 по 2005 рік. Із них 59 виявилися успішними, а 239 — невдалими. З'ясувалося також, що успішні замахи з більшою ймовірністю впливали на подальшу зміну національних політичних інституцій.
В обох дослідженнях смерть авторитарного лідера мала потужніші наслідки, ніж смерть лідера демократичного, тобто смерть авторитарного лідера з необмеженою владою давалася взнаки сильніше, ніж смерть автократичного лідера, обмеженого законодавчими рамками та діяльністю політичних партій. Таким чином, зазначені дослідження сходяться на загальному висновку: лідери інколи впливають на хід історії. Однак усе залежить від типу лідера і типу досліджуваного впливу.
А тепер давайте прив'яжемо ці природні експерименти до ролі лідерів семи країн, розглянутих у книзі. Моя мета — з'ясувати, чи відповідають наші лідери характерним схемам, описаним Джонсом та Олькеном, і які нові питання у зв'язку з цим підлягають розгляду. Приклади наших сімох країн дали можливість історикам оцінити їхніх лідерів.
У Японії доби Мейдзі взагалі не було одного визначного лідера; кілька лідерів проводили схожу політику.
У Фінляндії політичні лідери та громадяни були фактично одностайними в своєму бажанні зробити все можливе для відбиття радянського нападу. (Щоправда, інколи історики стверджують, що здібності фельдмаршала Маннергейма як головнокомандувача, а також спроможність президентів Паасіківі та Кекконена завоювати довіру радянського керівництва позитивно вплинули на долю Фінляндії.)
Піночета в Чилі вважали рішучим і жорстоким навіть його колеги-генерали, відзначаючи ту міцну хватку, якою він тримався за владу, та його вдалий вибір економічної політики.
В Індонезії Сукарно і Сухарто вважали рішучими лідерами, але наступні президенти такими не були.
Віллі Брандта у повоєнній Німеччині часто характеризують як лідера, що відіграв унікальну роль у кардинальній зміні зовнішньої політики попередніх західнонімецьких урядів, визнавши комуністичні уряди східноєвропейських країн та нові кордони Німеччини й уможлививши таким чином майбутнє возз'єднання Німеччини. Що ж стосується більш давньої німецької історії, то Бісмарка, імператора Вільгельма II і Гітлера часто згадують як приклади видатних лідерів, що спричинили вплив на хід історії — як негативний, так і позитивний.