Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Відтоді я став його активним і відданим помічником і допомагав йому в усіх його починаннях, підшукуючи не тільки матеріал для досліджень, а й місце, годяще для нашої огидної роботи. Саме я згадав про занедбану ферму Чепмена за Медоу-Хілл, у підвалі якої, власне, і розмістилася наша операційна і лабораторія, кожне вікно якої було задраповане, щоб приховати наші нічні заняття. Цей будинок стояв віддалік дороги, а по сусідству не було жодних інших, однак наші заходи перестороги не були зайвими; надто ж враховуючи, що поширені запізнілими перехожими чутки про дивні опівнічні вогні могли швидко покласти край нашій роботі. На той випадок, якщо нас усе-таки викриють, ми домовилися називати наш прихисток хімічною лабораторією. Поступово ми обладнали наш таємний храм науки приладдям, купленим у Бостоні або стиха позиченим у коледжі, — прилади замаскували так, щоб зробити їх непізнаваними для недосвідчених очей, а також купили лопати для майбутніх численних поховань у підвалі. У коледжі ми кремували тіла, але інсенератор був недоступною для нашої нелегальної лабораторії розкішшю. Тіла завжди завдавали клопоту — навіть трупики морських свинок, над якими Вест таємно експериментував ще в гуртожитку.
Ми, мов вампіри, йшли назирці за кожною смертю у місті, оскільки матеріал для наших дослідів повинен був мати вельми специфічні властивості. Нам потрібні були трупи, поховані відразу після смерті, які не зазнали штучної консервації, найкраще — не зачеплені хворобою і з усіма життєво важливими органами. Справжньою удачею для нас були жертви нещасних випадків. Упродовж кількох тижнів нам не таланило знайти годящий екземпляр, хоча, посилаючись на інтереси коледжу, ми настільки часто розмовляли з начальством лікарні та моргу, наскільки могли це робити, не викликаючи підозр. Виявилося, що в таких випадках коледж має пріоритетне право, тож, можливо, нам на все літо доведеться залишитися у Аркхемі, коли проводяться лише нечисленні літні курси. Втім, зрештою, нам усміхнулася доля: одного дня ми почули чудову звістку про людину, яку поховали на кладовищі для бідняків. То був молодий чорнявий робітник, що одного ранку потонув у ставку. Того ж дня ми розвідали свіжу могилу і вирішили після опівночі зайнятися справою.
Те, що ми здійснили тими недовгими нічними годинами, було мерзенним, хоча тоді кладовища ще не викликали у нас відчуття мертвотного жаху, яке з’явилося пізніше. Ми принесли лопати і потаємні олійні ліхтарі, бо, хоч тоді уже й були винайдені електричні ліхтарики, їм було ще далеко до надійності сучасних. Процес розкопування могили був рутинним і брудним — може, ми і знайшли б у ньому щось моторошно-поетичне, якби, окрім наукових, у нас були іще й поетичні задатки, — тож ми зраділи, почувши звук удару лопати об дерево. Коли ми повністю відкопали соснову домовину, Вест зістрибнув униз, зняв віко, витяг труп і трохи підняв його. Я нахилився і виволік тіло з могили, а тоді ми доклали немало зусиль, щоб надати їй попереднього вигляду. Ця справа змусила нас сильно нервувати, надто ж закоцюблість і байдуже обличчя нашого першого трофея, але ми все ж спромоглися знищити усі сліди нашого перебування. Після того як кинули останню лопату землі, ми поклали тіло у полотняний мішок і вирушили до будинку старого Чепмена, що за Медоу-Хілл.
На імпровізованому анатомічному столі у підвалі старої ферми, освітлений потужною ацетиленовою лампою, наш піддослідний зовсім не скидався на примару. Це був здоровий, кремезний юнак з простолюду — міцний, сіроокий брюнет, просто тварина без психологічної витонченості, зате з невигадливою і безвідмовно налагодженою фізіологією. Зараз, із заплющеними очима, він виглядав радше заснулим, аніж мертвим, проте професійно проведена Гербертом перевірка не залишила з цього приводу жодних сумнівів. Нарешті ми мали те, що Вест так довго шукав, — справжній ідеал мерця, готовий прийняти в себе якнайретельніше розроблений і скомпонований спеціально для використання на людях препарат. Ми обоє були вкрай напружені. Ми знали, що навряд чи маємо шанс на щось, хоча б близьке до повного успіху, і не могли не терзатися побоюваннями щодо можливих незвичайних наслідків часткового воскрешення з мертвих. Найбільше нас хвилювали стан мозку і рефлексів піддослідного, бо ж за час, що минув від миті смерті, у деяких особливо чутливих церебральних клітинах могли відбутися незворотні зміни. Особисто я ще й досі притримувався традиційних уявлень про людську душу і відчував священний трепет від думки про таємниці, які можуть нам відкритися після повернення юнака до життя. Я запитував себе, що йому довелося побачити у недоступних нам сферах і що він зможе пригадати, якщо повністю оживе. Втім, моя цікавість не заволодівала мною повністю, оскільки я все ж значною мірою поділяв матеріалістичні погляди свого друга. Він же тримався спокійніше, ніж я, і впевнено ввів значну дозу свого препарату у вену на руці трупа, після чого міцно перев’язав місце уколу.