Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Наприкінці останнього семестру Вест зітнувся у жорстокій словесній дуелі з доктором Гелсі, де повівся з набагато меншою гідністю, ніж наш декан. Вест відчував, що нераціонально витрачає час, такий необхідний для куди серйознішої роботи; роботи, яку він з часом зміг би проводити й сам, але максималізм підштовхував його зайнятися цим негайно, доки в нього був доступ до університетського обладнання. Той факт, що консервативні старці вперто ігнорували позитивні результати дослідів на тваринах і заперечували саму концепцію реанімації, постійно виводив з рівноваги і обурював такого юнака як Вест, з його цілком раціональним мисленням і складом розуму. Лише вік і досвід могли дати йому можливість осягнути всю непорушну інтелектуальну обмеженість такого «докторсько-професорського» типу людей, породженого століттями пуританства: вузькість мислення, зашореність і несприйнятливість до змін зводили нанівець совісність, м’якість і доброзичливість. Зрілість терпиміше ставиться до цих недосконалих, проте шляхетних персонажів, чиїм найбільшим гріхом є несміливість і її вияв у відданості старим наукам: вченню Птоломея, кальвінізму, антидарвінізму, антиніцшеанству, а також усім видам сабатаріанства і вчасній сплаті податків. Вест, з усіма його блискучими розумовими здібностями, виявив надто мало терпимості до доктора Гелсі та його ерудованих колег; він відчував, як наростає образа вкупі з нездоланним бажанням довести цим праведним ідіотам свою слушність у якийсь несподіваний і драматичний спосіб. Як і всі юнаки, Вест з головою поринав у мрії про помсту, тріумф і шляхетне прощення.

А потім, вирвавшись із жахливих підземель Тартару, прийшла кара, вишкірена і смертоносна. Ми з Вестом закінчили коледж саме перед початком епідемії, але залишилися на додаткову літню практику, тож усе ще були в Аркхемі, коли на місто налетіла хижа демонічна лють пошесті. Ще не отримавши лікарських ліцензій, ми, проте, були вже дипломованими медиками, а тому нас залучили до роботи в службі порятунку жертв епідемії, кількість яких неухильно зростала. Ситуація загрожувала вийти з-під контролю, а одна смерть змінювала іншу з такою швидкістю, що грабарі просто не могли впоратися з роботою. Поховання проводилися в поспіху, без жодної турботи про збереження тіл, так що навіть морг при церкві Христа заповнили незабальзамованими трупами. Ця обставина не оминула уваги Веста, який часто розмірковував над іронією ситуації, — так багато свіжих зразків, а ще жоден не став об’єктом його досліджень! Стан крайньої перевтоми, в якому ми перебували, а також жахлива нервова та інтелектуальна напруга зробили мого друга понурим і замисленим.

А втім, добросерді опоненти Веста були не менш виснажені своїми втомливими повсякденними обов’язками. Коледж фактично закрили, а всі медики-фахівці як лише могли допомагали боротися з епідемією. Доктор Гелсі практично віддав всього себе цьому заняттю, присвятивши своє вміння і турботу тим хворим, від лікування яких через страх заразитися або очевидну безнадійність пацієнта відмовлялися інші медики. Впродовж місяця безстрашний декан став справжнім героєм, хоча сам, перебуваючи на межі нервового і фізичного виснаження, здавалося, не зважав на славу. Вест не міг не захоплюватися силою духу свого недоброзичливця, але саме тому він іще більше загорівся ідеєю довести йому слушність своїх теорій. Скориставшись цілковитим хаосом, який панував у коледжі і муніципальній лікарні, він спромігся роздобути один свіжий труп, тихцем доправив його в університетську анатомічну лабораторію і там, у моїй присутності, ввів йому щойно приготований розчин. Труп широко розплющив очі, втупився у стелю сповненим холодного жаху поглядом, а потім впав у прострацію, з якої вже ніщо не змогло його вивести. Вест сказав, що труп, очевидно, був уже не першої свіжості — літня спека не йде на користь тілам. Того разу нас мало не заскочили на гарячому, тож мій колега зауважив, що не варто так нахабно користуватися лабораторією коледжу.