Чому Захід панує - натепер

І все одно систематичний розгляд усіх провалів суспільного розвитку, описаних у цьому розділі, дає змогу багато що зрозуміти. Таблиця 4.1 підсумовує найважливіші, на мою думку, риси.

Ми так мало знаємо про катастрофи, що припинили поширювання Уруку на Заході близько 3100 років до н. е. та Таосі на Сході близько 2300 років до н. е., що, можливо, їх не варто було б і обговорювати. Проте решту чотири випадки переворотів можна поділити на дві двійки. Перша двійка — західна криза після 1750 року до н. е. та східна криза близько 1050 року — були, можна сказати, антропогенними. Колісничний спосіб ведення війни зсунув баланс влади; амбітні зайди посунули до осередків; постали заворушення, міграції та зміни режимів. Головним наслідком в обох випадках були зсуви сили до колишніх периферійних груп та тривання руху розвитку вгору.

Друга двійка — західні кризи 2200-2000 та 1200-1000 років до н. е. — були зовсім інакшими, найочевидніше, тому, що природа підсилила нерозсудливість людей. Принаймні частково причиною голоду в ці періоди були кліматичні зміни, що були поза контролем людей (хоча, якщо вважати певною підказкою біблійну оповідь про Йосипа, погане планування також мало дати свій внесок). Ця друга двійка катастроф була значно суворішою, ніж перша, і можна зробити попередній висновок, що коли чотири апокаліптичні вершники — кліматичні зміни, голод, падіння держав та міграція — приходять разом, і особливо коли до них приєднується п'ятий вершник, хвороба, то лихо може перетворитися на колапс, що інколи може навіть спричинити спад суспільного розвитку.

Однак не можна зробити висновок, що орбітові нахили та хитання, що спричинили кліматичні зміни, простолінійно привели до колапсу. Посуха, що захопила західний осередок близько 2200 років до н. е., була суворішою, ніж близько 1200 року до н. е., але осередок якось протримався протягом періоду між 2200 та 2000 роками до н. е., проте розпався між 1200 та 1000 роками до н. е. Посуха близько 3800 років до н. е. могла бути навіть гіршою, ніж 2200 чи 1200 років, але вона мала відносно невеликий вплив на Сході та фактично зрушила вгору суспільний розвиток на Заході.

Це наводить на думку про другу можливість: що колапс походить із взаємодії між природними та людськими силами. Гадаю, можна говорити про це конкретніше: складніші осередки породжують більші, загрозливіші потрясіння, підвищують ризики, що руйнівні сили, як-от кліматичні зміни та міграція, спричинять докорінні колапси. Близько 2200 років до н. е. західний осередок вже був великим, з палацами, боговитими королями та перерозподільчими економіками, що охоплювали всю територію від Єгипту до Месопотамії. Коли посуха та міграція з Сирійської пустелі та гір Заґрос порушили внутрішні та зовнішні стосунки в регіоні, результати були жахливі, але осередки в Єгипті та Месопотамії були пов'язані не надто близько, тому кожен вистоював чи занепадав окремо. Близько 2100 років до н. е. Єгипет частково сколапсував, а Месопотамія витримала, а коли Месопотамія частково сколапсувала близько 2000 років до н. е., вистояв Єгипет.