Чому Захід панує - натепер

Є два основних способи врядування державою, назвімо їх сильнопорядковими та слабкопорядковими стратегіями. Сильнопорядкова стратегія, за самою назвою, дорога. Це стратегія лідерів, що централізують владу, наймають та звільняють підлеглих, що працюють на них у чиновницькому апараті чи в армії за заробітну платню. Щоб платити їм, треба мати великий прибуток. Головне завдання чиновників — створювати прибуток через податки, а робота армії — підтримувати надходження податків. Метою є рівновага: багато коштів іде на витрати, але ще більше надходить; володарі та їхні наймані працівники живуть на те, що залишається.

Слабкопорядкова модель дешева. Лідерам не потрібні великі кошти від податків, бо вони мало витрачають. На те, аби виконувати роботу, вони мають інших людей. Замість платити армії, лідери перекладають турботу збирати військо у своїх маєтках на місцеві еліти, що можуть бути їхніми родичами. Цих лордів винагороджують часткою здобичі. Володарі, що виграють війни, встановлюють слабкопорядкову рівновагу: прибутків небагато, але видатків ще менше, а лідери та їхні родичі живуть на те, що залишається.

Найбільшою подією першого тисячоліття до н. е. і на Сході, і на Заході був перехід від слабкопорядкових держав до сильнопорядкових. Держави просувалися в цьому напрямі від часів Уруку. Єгипетські фараони середини третього тисячоліття до н. е. вже мали достатньо бюрократичних м'язів на те, аби будувати піраміди, а тисячу років по тому їхні послідовники організовували складні колісничні армії. Але масштаб та розмах першого тисячоліття до нової ери далеко перевершив усі раніші спроби. Отже, у цьому розділі йтиметься головно про діяльність держав — менеджування та військові дії.

Східні та західні держави в першому тисячолітті до нової ери обрали різні шляхи до сильного порядку, але обидва ці шляхи були доволі вибоїсті. Східні держави, створені набагато пізніше за західні, близько 1000 року до н. е. все ще були поблизу слабкопорядкового кінця спектру. Держава Шан була нещільно пов'язаним зібранням союзників, що висилали до Аньяну черепах та коней та інколи брали участь у війнах; а коли король У 1046 року до н. е. скинув Шан, його держава Чжоу була, мабуть, ще менш єдиною. У не анексував королівство Шан, бо не було кому в ньому правити. Він просто посадив у Шан маріонеткового короля та повернувся додому до долини Вей (рисунок 5.2).

Це дешевий спосіб контролювати колишніх ворогів, якщо він працює, але в розглядуваному випадку родинне суперництво, вічна проблема слабкопорядкових організацій, досить швидко поклало цьому край. By не міг покластися на свою родину й сподіватися, що вони робитимуть те, що він хоче. 1043 року до н. е. він помер, залишивши трьох братів та сина. Згідно з офіційною версією династії Чжоу (звичайно ж, її авторами були переможці), Чен(-ван), син By, був надто молодий для врядування, тому герцог Чжоу, молодший брат By, вірнопіддано погодився бути регентом (багато істориків вважають, що насправді він вчинив заколот). Двоє старших братів короля By відповіли на це об'єднанням сил з рештками режиму Шан і почали чинити герцогові опір.

1041 року до н. е. герцог виграв громадянську війну та вбив своїх старших братів. Проте він усвідомлював, що ніколи не зможе ані правити Шан так само дешево, як сподівався By, ані полишити їх будувати проти нього змови. Він знайшов блискучий слабкопорядковий розв'язок: відрядити членів королівського клану Чжоу створювати уздовж долини Хуанхе віртуально незалежні міста-держави (залежно від того, кому з стародавніх авторів варто вірити, їх було від двадцятьох шістьох до сімдесятьох трьох). Ці міста не платили йому податків, але й він не мусив платити їм за службу.