Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
Какаду повертається — гордий собою, аж пір’ячко сяє; кружляє над нами. Я трохи збиваю з нього пиху — хай не бундючиться.
— Чому ти не впустив Тамерлана на землю?
— Вибач, — перепрошує папуга, — я про це не подумав.
— Тепер він небезпечний як ніколи… — допікаю я бідолаху.
— Обіцяю, Бастет, як випаде нагода його скинути — я не забуду…
— Не буде більше такої нагоди.
А от я присоромлювати когось просто обожнюю.
До речі, дивна штука: ті, кому чимось дорікають, завжди перепрошують, бо мимоволі пригадують давнішні закиди батьків.
Дам вам пораду — що, як і ви колись будете владарювати? — сміливо коліть усім очі за найменшу провину. Особливо якщо насправді завинили саме ви.
Я підсипаю перцю:
— Якби не твоя дурість, ми би вже були в безпеці!
— То як мені загладити провину?
— А ти подумай, — різко відказую я.
— Ну… я міг би полетіти по підмогу.
— Про що це ти?
— Пригадую, вам вдалось переконати Артура, короля свиней, у загрозі щурячої диктатури. Я міг би спробувати привести його сюди.
Він має рацію! Авжеж, король Артур і його свині! Ми все-таки не чужі, та й військо у нього нівроку.
— Свиней замало, — вгамовую свій запал я. — Нам треба більше союзників.
— До «Ковбаски» вам, напевно, траплялись інші народи? — припускає папуга.
— Коти з водонапірної вежі не допоможуть.
— Як і релігійні фанатики, — додає Піфагор.
— Собаки! Нам допомогли в собачому селі! — пригадує Наталі.
— Ще є соколиця! Я бачила повітряні сили в дії — про мене, варто побалакати з тією милою хижачкою. Я поясню, як її відшукати.
— Гм… Ну, знаєш… ми, папуги, не дуже ладнаємо з сокалами… — схвильовано настовбурчує чубчика какаду.
— Але вона завдячує мені життям. Ти тільки скажи про мене — вона погодиться.
— Мені б до неї спершу підібратися.
На саму лише думку про зустріч із одвічним ворогом какаду боязко пересмикується.
— Тобі б краще помогти нам, Шампольйоне. Я знаю, як ти домігся зустрічі: розбовкав Тамерланові про наш РЕВАЗ!
Какаду знічено потуплює голову.
— Ваша правда, вибачте. Мені здавалося, що це єдиний спосіб домогтися зустрічі в човні.
— От і бачимо, що з цього вийшло.
— Мені шкода.
— Шкода, шкода… словами не зарадиш. Потрібно виправляти помилки. Ну ж бо, Шампольйоне! Я побалакала зі своїм найзапеклішим ворогом — і ти зможеш! Маю надію, ти хоча б не боягуз.
Папуга стрепенувся: я вразила його самолюбство.
Намагаючись приховати збентеження, він розпушує чубчика.
— Я спробую.
— Отже, собаки, свині, соколиця… Хто ще? — підхоплює Піфагор.
— Можливо, комусь із Орсе таки пощастило втекти від бороданів і сховатися десь поблизу…
— Гаразд. Подивимось, що вдасться зробити… — киває Шампольйон. — Хай там як, обіцяю повернутися з підмогою — через три дні щонайбільше.
Потому какаду полетів на південь, і всі наші надії — з ним.
Обернувшись, я виразно бачу на березі силует щурячого короля — здається, він готовий пропалити мене поглядом.
Тоді я наслідую типово людський зухвалий жест (колись бачила таке у відео): показую пацюкові язика.
— Не наривайся! — нявчить Есмеральда. — На острові Сіте я бачила, на що він здатний. Це не звичайний супротивник, він — сама смерть і руйнація. Доки цей пацюк живий — спокійно нам не спати.
62. Прокляття Тамерланової гробниці
На Тамерлановому надгробку було викарбувано: «Не поруште моєї могили: хто таке вчинить — приведе на світ завойовника ще жорстокішого. Коли я вийду на світло — світ здригнеться».
У Радянському Союзі цю засторогу вважали середньовічним забобоном. У червні 1941 року російський диктатор Йосиф Сталін вислав команду вчених на дослідження мавзолею Тамерлана, що в Самарканді, Узбекистан. Очолював групу відомий антрополог, фахівець із вивчення останків Михаїл Герасимов.
Місцеві попередили вченого про давнє прокляття, що тяжіє над усипальнею, попри те Герасимов таки взявся до роботи. 20 червня відкриття гробниці було наживо зафільмовано. За останками Герасимов відтворив зовнішній вигляд Тамерлана. Ствердив припущення про те, що той кульгав на одну ногу. Встановили і зріст полководця: 1,72 м — високий як на ті часи, особливо для монгола.
Два дні потому, 22 червня, тримільйонна німецька армія за наказом диктатора Адольфа Гітлера вдерлася на територію СРСР.