Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
— Чому ти думаєш про хвіст сфінкса? І чого це ти так дивно почуваєшся?
Авжеж, він не знає, що таке гумор. Сміх може мене врятувати.
Я зосереджуюся на тому хвості. Щоб дужче себе розсмішити — думаю про його гладенький член, що входить у мене легко, наче ніж у масло, й аж закашлююсь від сміху.
— ПРО ЩО ТИ НАМАГАЄШСЯ НЕ ДУМАТИ, БАСТЕТ?
Я хочу від’єднатись, та мої пальці не такі спритні: коли я намагаюся висмикнути USB-кабель зі свого Третього Ока, пацюк щосили його притискає, не даючи мені змоги урвати зв’язок.
— ПРО ЩО ТИ ДУМАЄШ?
Член сфінкса. Член сфінкса. Член сфінкса. Головне — не думати, що в мене на…
— РЕВАЗ! У тебе на шиї РЕВАЗ!
Халепа.
Тамерлан марно намагається зірвати з мене ошийник. Я щодуху заціджую йому лапою — він аж відлітає. Кабель миттю висмикується: нарешті я вільна.
Ніхто не лізе у мої думки.
Та мій супротивник і не думає відступати так швидко. Він уже суне до мене, вимахуючи довгим червоним хвостом, як батогом; виписавши у повітрі кілька вісімок, та хвостина ляскає мене по носі.
Ай.
Мій писок озивається пекучим болем, що миттю розтікається по всьому тілу. Другий удар мене просто засліплює — щур поціляє хвостом у самісінькі очі. Страшенно пече. Я намагаюся відбиватись лапами, але даю маху.
Мій супротивник збіса спритний — незмінно ухиляючись від гострих пазурів, він і далі завдає мені влучних ударів.
Щур ось-ось візьме гору, тож я відступаю. Щоб здаватися більшою — наїжачуюсь.
Дрібний пацюк стає на задні лапи, готовий до нової атаки. Я й собі чиню так само: хай не забуває, хто тут більший.
Я помічаю, як ледь змінився блиск його червоних оченят. Тепер між нами — й тіні співчуття. Тепер ми вороги.
Аж тут він прожогом — я й зреагувати не встигаю — оббігає мене ззаду і встромляє пазури у спину. Я чую біль, коли мені в загривок упинаються його різці.
На щастя, зуби в нього закороткі, щоб продертся крізь товщу мого хутра й глибоко протнути шкіру. Густа шерсть навколо шиї мене врятувала. Оце і є моя перевага над сфінксом — шерсть.
Але пацюк не відступає: обвивши моє горло довгим хвостом, як батогом, починає мене душити.
Я задихаюсь. Намагаюся його вдарити, але щур, вчепившись мені у спину, легко ухиляється від моїх хаотичних ударів.
Мені бракує повітря — я слабну.
Піфагор мав рацію — не варто було брати РЕВАЗ.
Ну гаразд — можливо, я пихата ідіотка. Це все через мою гординю. Тепер я помру і РЕВАЗ дістанеться Тамерлану.
Браво, Бастет, ото вже вдалі перемовини… Яка ж я дурепа! Сама у це вплуталася, і що тепер? Я грала — однак, нічого не вигравши, програла…
Я востаннє черкаю назад кігтями — тільки дряпаю собі спину.
Дарма я це затіяла.
Аж тут, коли мене вже покидала остання надія, — з’являється якийсь звук, чиясь тінь — і пацюк миттю відпускає моє горло. Шампольйон! Він підлетів і схопив Тамерлана кігтями!
Молодець, какаду!
Вхопивши пацюка, Шампольйон підіймається в небо. Біда відлітає.
Набравши висоти, папуга врешті відпускає свою здобич: щур падає у річку.
Шкода: впустив би на землю — про Тамерлана можна було б назавжди забути! Ото вже дурило! Хоча, зрештою, чого чекати від папуги? Щось він таки зробив — це вже непогано.
Я користуюсь моментом і стрибаю в воду; за мною кидаються кілька щурів — аби я не допливла до табору.
Роман стежить за нами в бінокль, і коли я вже близько, миттєво знеструмлює огорожу з колючого дроту, щоб я могла проплисти, а тоді знову пускає струм.
З розгону наскочивши на дріт, мої переслідувачі гинуть.
На мене вже чекають Піфагор, Анджело й Есмеральда.
Обтрусившись, я вилизую шерсть.
— Тамерлан мало не відібрав у тебе РЕВАЗ! — нявчить сіамець.
Після всього пережитого я геть не маю настрою вислуховувати докори.
— А ти чого не наполіг, щоб я його не брала? Через тебе ми могли все втратити.
Ага, з’їв?
— Тепер щури неодмінно помстяться, — нападається на мене Есмеральда замість привітати з тим, що я таки порятувала свою дулу.
Вона починає мене дратувати. Здається, я вже казала: ненавиджу, коли мене присоромлюють.
Коли вже всі такі сміливі — чого самі до нього не пішли?
— Вони знову візьмуть нас в облогу, на замору! — бідкається жовтоока чорна кішка. — Нам кінець!
Як же вона мене дратує… то страшне! Ніколи не розуміла скигліїв. Ну правда — пощо ці балачки про те, що нам усім гаплик? Якщо це станеться — нічого вже не вдієш. А як ні — нащо дарма псувати нерви? Поглянула б я на неї у слоїку. Ця невиправна песимістка не протрималась би й п’ятнадцяти хвилин.