Українські билини (збірка)
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Українські билини (збірка)». Краткое содержание книги:
Ось ми як дійдемо,
То ми йому дамо!»
Пастухи кажуть:
«Як нашого бугая-третяка 6 уб’єте,
Спечете і з’їсте,
То подужаєте й нашого пана». — «Давайте, де він?» Пригнали бугая-третяка, «Оце бийте!» — кажуть. Як узяли вони кийками бить, Били, били,
Голову одрізали шаблею,
Шкуру з нього зняли,
Із середки усе викинули,
Порубали,
У казан склали і печуть собі. Спекли, сіли їсти. Із’їли одрубок фунт десяток 7, Води напились і пішли. Ідуть верст п’ять, Пасеться ватага овець. «Чиї?»
Кажуть: «Змієві». —
«А! Це сучого сина нашого зятя,
Ось як ми дійдемо,
То ми йому дамо».
Кажуть пастухи:
«Як уб’єте нашого барана-третяка,
Та спечете, та з’їсте,
Так подужаєте нашого пана». —
«Давайте, де він?»
Пригнали барана-третяка.
«Оце бийте!» — кажуть.
Як взяли вони кийками бить,
Били, били,
Голову одрізали шаблею,
Шкуру з нього зняли,
Із середки все викинули,
Порубали,
У казан склали і печуть собі. Спекли, сіли їсти, Із’їли одрубок фунт десяток, Води напились і пішли. Ідуть верст п’ять, Пасеться стадо коней. «Чиї?»
Кажуть: «Змієві!» — «А! Це сучого сина нашого зятя. Ось як ми дійдемо, То ми йому дамо». Пастухи й кажуть: «Як запалите жменю конопель Та оббіжите тричі кругом стада Так, щоб жменя горіла, Так подужаєте нашого пана». — «Як же ми будем бігти, Як кінця не видно коням?» — «Я зжену умісті, у табун один», — каже пастух.
Зігнав у місті,
Запалили жменю конопель.
«На, біжи!»
Узяв, побіг,
Не добіг ще до коней,
Жменя згоріла 8.
І руку спік.
Тоді узяли та й пішли.
Пастухи кажуть:
«Уже недалеко,
Оце його і комнати». —
«Ось ми йому дамо!» —
«Ідіть, — каже, — дайте!»
Доходять вони до двору,
Частоколом двір огороджений,
Дуб’ям — дуб’я позагострювані,
І чоловічі голови на тих дуб’ях 9.
Підходять, ворота одмикаються,
Одчиняються.
Заходять у двір, ворота зачиняються, Замикаються.
У виділ а сестра Оленка, що вони ідуть,
Вибігає і здраствується:
«Здрастуйте, братики!» —
«Здрастуй, сестро Оленко!» —
«Де ви у Бога узялись? — каже. —
Оце змій прилетить.
Голови поздійма.
І де чоловічі голови на дуб’ях,
Там і ваші будуть.
А вас попече та поїсть». —
«Не бійсь, сестро Оленко,
Він один, а нас вісім,
І у нас є струмент.
Кийки та шаблі —
Так ми його голову
Посадим на кілку». —
«Ідіть же, братчики,
Я вас поховаю,
А як він прилетить,
Сяде їсти,
Так я вас випущу.
Тоді, що хочете.
Те з ним і робіть».
Поховалися, він прилітає.
«Фу, руська кость воняє!» 10 —
«Та то ви летіли
Та нахапалися різних духів.
А то де б вона узялася
У нас руська кость?»
Сів тоді їсти.
А вона узяла їх випустила:
«Ідіть!» Заходять вони.
«Здрастуй, пане!» — кажуть.
«Здрастуйте, хлопці!
А що, господа, чи по волі,
Чи по неволі ви ходите?» —
«Ні, — кажуть, — добрі молодці
Ніколи по неволі не ходять,
А усігди по волі». —
«Що ж, прийшли биться
Чи прийшли мириться?» —
«Ні, не для того, щоб мириться,
А для того, щоб биться». —
«Ну, як того, щоб биться,
Досить мені їсти».
Виходить на город,
Ходять два бугаї.
Він їх побив,
Шкури позривав,
Середки повикидав,
Тоді в казани поскладав,
На кабицях 11 казани поставляв
І давай пекти.
Попік і дві бочки води сорокових 12 поставив.
«Сідайте, — каже, — господа мої гості,
Під одним казаном
І їжте свою гов’ядину,
А я коло другого сяду.
Оце вам бочка води,
А се мені бочка води» 13.
Як сіли вони їсти,
З’їли півстегна бугайового увосьми,
Напилися.
Один випив кухоль,
А другий, може, й два.
Змій того бугая з’їв,
Бочку сорокову води випив.
«Ну, тепер підем, мої любі гості, на тік».
Зійшли на тік,
На току полова пшенична.
«Ну, дміть, — каже, — чи зідмете полову з току?» —
«Ні, дми ти. Ми твої гості,
Ти дми, ми будемо упослі,
А ти дми уперед».
Як дмухнув Змій, так став тік мідний.
«Ну, дміть ви!»
Дули, дули
І половки з току не здули.
Заходився він,
Голови їм усім поздіймав,
Язики поодрізував
І на нитку ізнизав.
А голови узяв
Та поустромляв
На кілках на частоколи,
А їх попік та поїв.
«Оце Оленко,
Я твоїх братів попік та поїв,
Щоб ти мені рідніша була!» 14