Сучасна польська повість

Сонце навалилось на обличчя, на очі, крізь стулені повіки в мозок просочувалась розжарена лава. Він спробував перевернутися долілиць, щоб вицідити з-під повік цей жар, але не зміг, тільки трохи підібгав ноги, тіло було нерухоме, немов приліплене до землі, болю він не почував ніде, крім голови, налитої сонячною лавою, губи, набряклі, ніби накачані якимсь густим газом, злиплись і заважали дихати, по заструпілім обличчі й просвічених сонцем повіках лазили мухи чи якісь інші комахи, він не міг від них обігнатись. «Невже в мене немає рук? — думав він. — Я б помер, коли б позбувся обох рук».

Та не міг згадати, що було перед тим, як збудився від цього жару, який розтоплював мозок. «Може, я в пеклі?» — подумав він і злякався, бо цьому ніколи не буде кінця, ніколи, вічні муки, аби тільки мати не дізналась, бо не матиме спокою до смерті; в заструпіле лице несміло війнув холодок, і стало темніше, тоді він зважився розплющити очі; над ним було небо, воно якось чудно стояло сторч, соковита хмара кидала на землю майже матеріальну тінь, і він зрозумів, що ніяке це не пекло. «Мене не вбили, це дивно, вони ж добивають усіх поранених, може, подумали, що я мертвий, або мусили тікати, тільки ж хто міг їх переслідувати? Якби з цієї хмари линув дощ, дрібний дощик, хоч трошки дощу, може, вдалося б розімкнути набряклі губи». Але хмара зріділа й поблідла, потім відсунулась на край неба, сонце знов навалилось на обличчя, й повітря застигло, задеренчало, мов тріснута шибка, час зупинився. «Не доживу до вечора, — подумав він байдуже, — хіба що Петер прийде, саме Петер, більш ніхто не прийде сюди, тільки Петер, коли й він не лежить десь поблизу лицем до сонця». Ось знов насунулась благодатна хмара, пухка й розложиста. Тепер Бартек виразно розгледів берег глибокого яру, порослий квітучим вересом; Магда любить верес, любить цей ніжний колір, в неї є сукня, неначе зіткана з квітучого вересу, що дуже личить Магді, це вона сидить там, нагорі, в цій вересовій сукні, розкинувши поділ, тільки лице її в затінку, вона ховається від нього, затаїлась, жартуючи, не знає, що він на порозі двох світів, що вже був у пеклі, що не доживе до вечора; якби знала, зійшла б сюди, відігнала мухи, які вже обсіли його, наче мерця; тепер треба пошукати руки, вдалося, ось права, є, тільки дуже болить у плечі, а ліва, що з лівою?