Сучасна польська повість
- Автор: Филипович Корнель, Махеєк Владислав
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Олена Медущенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сучасна польська повість». Краткое содержание книги:
У «Змовниках» В. Махеєка постають картини життя в Польщі за часів диктатури Пілсудського: сваволя поліції, убоге животіння містечкової бідноти, діяльність підпільників-комуністів і на тлі всього цього — перше трудне і болюче кохання селянського хлопця до дочки багатого адвоката.
Повість Р. Клися «Какаду» присвячена боротьбі проти гітлерівських окупантів: йдеться про бійця руху Опору, що віз зброю партизанам, про його небезпечні пригоди…
Б. Когут у повісті «Кому дозволено жити» розповідає про боротьбу за соціалістичну Польщу в перші повоєнні роки.
Корнель Філіпович своїм твором «Чоловік — це дитина» розвінчує сучасного міщанина з його споживацькою філософією і утверджує ідеал сильної, цілеспрямованої, морально здорової людини, активного громадянина нової Польщі.
— Він прикидається майже сліпим, — сказав Смоляк.
— Каролю, брате, — заскиглив арештований, — рятуй, подивися, що вони зі мною зробили!
— Я не знаю тебе.
— Рідного брата зрікся, Каролю, змилуйся, — і арештований упав навколішки й захлипав, але то був нездарний плач, навіть найгірший актор при потребі плакав би краще.
— Це якийсь псих, — сказав Кароль невідомо до кого й відчув себе так, наче його по шию занурили в смердючу калюжу, повну кінських п’явок та всякої хробачні; він раптом зрозумів, що немає ніяких доказів, що цей тип не є його братом; може, покликати Чеслава, матір, Магду, інших жителів Кольська, які знали Бартека, ніхто цій казочці не повірить; але ця пика з маленькими очицями Каролю ніби по знаку, тільки темно-сині цятки збивають з пантелику; Смоляк мовчить, не поспішає нічого з’ясовувати, він ніколи не любив довго мовчати, а тепер, бач, мовчить, його тішить ця атмосфера таємничості, загадковості; але ніякої загадки тут нема, Смоляк зараз пересвідчиться в цьому.
— Встань, дурню, — різко крикнув Кароль, і арештований підвівся, все ще хлипаючи.
— Твоє прізвище?
— Таке саме, як і твоє.
— Твоє прізвище… зараз скажу… Сфа… Сфа… ага, Сворновський.
Самозванець не зміг приховати розгублення, Кароль ляснув у долоні.
— Йому треба спустити штани, — сказав він.
— Це німці заглядали євреям у штани, — протестував арештований, — хіба я в гестапо?
— Заткни пельку, дурню, заткни пельку, Сворновський; треба спустити йому штани, в нього татуювання на сідниці — миша, що тікає в діру, у відхідник.
Конвоїр, насилу стримуючи сміх, запитливо дивився на Смоляка, арештований бубонів:
— Так вас цікавить моє гузно, так цікавить?
Смоляк кивнув у відповідь на запитливий погляд солдата, той повернув затриманого лицем до стіни, шарпнув непідперезані штани, і тоді Смоляк зайшовся таким реготом, що йому аж дух перехопило:
— Що за вигадка — малювати мишу на гузні! Вивести!
Лжебрат секретаря зник за дверима. Каролю дуже кортіло плюнути йому вслід, дратував і цей недоречний регіт Смоляка; він кинув шапку на підвіконня, лоб у нього спітнів.
— Ну, ось тобі й ставка віч-на-віч.
Смоляк хотів закурити, але сірник погас, бо він усе ще сміявся, пирскаючи й віддихуючись.
— Мені зовсім не до сміху.
— Це ж чому?
— Тому, що все це мені не подобається. Потрібна була миша на гузні в цього дурня, щоб ви повірили, ти і твоє начальство в Познані, що в мене немає брата в банді.
— Ставка віч-на-віч — не моя ідея.
— Не міг розпитати? Є ж люди, що знали Бартека.
— Ач який розумний. Я повинен був за твоєю спиною випитувати, чи один з бандитів, бува, не брат секретаря повітового комітету?
Кароль не знав, що сказати.
— А ти звідки його знаєш?
— Звідки? Вперше бачу його.
— Ну то ти справжній Шерлок Холмс.
— У нас дома є така фотографія: група харцерів[38], серед них — Бартек, а поряд нього цей Сворновський, десь у гімназичному таборі. Бартек розповідав мені про цю мишу, і я запам’ятав фізіономію Сворновського, як не запам’ятати типа з мишею на заду?
— Так, так, — муркнув Смоляк, який вже крутив ручку телефону, викликаючи Познань, потім доповідав про Ступольну; він постарається встановити особу терориста, але на це надії мало, а той, що назвався Новаком, не Новак, а Сворновський; Кароль Новак тут, можна з ним поговорити…
Поздоровлення. Кароль проковтнув їх через силу.
Пощастило вам у Ступольні. Добре мені щастя — зірваний мітинг. Зате підпілля скомпрометоване. Новак — вправний стрілець. Не треба йому нагадувати, що він убив людину, зблизька, з тридцяти кроків; може, в цій похвалі була якась іронія, осуд, стріляти — обов’язок інших. Які настрої? Настрої добрі. Всім набрид безлад, люди хочуть жити спокійно. Це треба використати, підтримка народної влади означає підтримку спокою. Люди дедалі краще це розуміють.
Кароль відмовився від запропонованої машини, пішов додому пішки і звернув до лікарні. Все це сталося так швидко! Він не міг покласти бандита у власній хаті, то поклав його другого дня у Ступольні. Стріляючи, згадав військового прокурора, який виконав вирок замість солдатів із збунтованого взводу. Так треба, інакше не можна. Але було б краще, якби цього невідомого вколошкав хтось інший. Чужий. Або Чеслав, приміром. Чеслав уже спить, тільки в родильному відділі світиться. В червні сюди прийде Магда, щоб народити сина. Сина секретаря повітового комітету, вправного стрільця. Кущі жасмину за залізною огорожею лікарні тепер білі від снігу, для Магди вони будуть білі від цвіту. І розливатимуть пахощі любі, як співається в одному танго. Танго для Магди, жасминове танго. Після весілля ми не танцювали. В Ступольні теж був танець. Тільки невідомо, як його назвати. Люди прагнуть спокою. Щоб народжувати й танцювати. І не зогледяться, як побудують соціалізм. Для Смоляка соціалізм — це будівля з порожнистої цегли та черепиці. Добре мати таку спрощену уяву.
38
Харцери — у буржуазній Польщі члени організації бойскаутів.