Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Моссор, Косовський і Хіліньський в першу чергу зосередились на ліквідації УПА. Після початку операції наприкінці квітня 1947 р. поблизу Ряшева Моссор був не в захваті від дій своїх солдатів під час боїв[439]. Усвідомлюючи, що тактика оточення не спрацьовує проти ідейніших і досвідченіших вояків противника, польські командири вирішили просто переслідувати кожен загін УПА, заганяти його у безвихідь і знищувати. Це була стара радянська антипартизанська тактика. У Польщі вона ніколи не спрацювала проти жодного загону УПА, оскільки ті просто розбивались на невеличкі відділи і пізніше перегруповувалися, зате це виснажувало та зневірювало українців. Згодом, коли війна перетворилась на полювання, польські повідомлення стали нагадувати радянські протоколи про антипартизанську боротьбу. Польське командування детально пояснювало, як використовувати німецьких вівчарок, щоб вистежити партизанів, які відступали лісами, як знищувати укріплені криївки, де шукали прихистку вояки УПА, тощо[440]. Опинившись у пастці своїх бункерів, вояки УПА радше кінчали життя самогубством, аніж здавалися в полон. Робили вони це відповідно до отриманого наказу, а також аби уникнути тортур, що чекали на них, якби їх взяли живими[441].

Тим часом тривало розселення українців, що розпочалося з Ряшівського воєводства, а потім продовжилось у Люблінському та Краківському. Протягом чотирьох місяців, починаючи з 28 квітня 1947 р., оперативна група переселила з Південно-Східної Польщі на північ і захід країни майже 140 660 осіб, ідентифікованих як українці. Як і перша хвиля евакуації та депортації, коли було переселено майже 75% українців, які залишались у Польщі у 1944–1946 рр., так і під час операції «Вісла» змушені були переїхати майже три чверті тих, хто залишився до 1947 р.[442] Операція «Вісла» вдосконалила тактику, випрацювану під час операції «Жешув»: солдати щільно оточували село та прилеглі території, щоб запобігти втручанню УПА, а потім армійський офіцер чи представник служби безпеки зачитував список людей, визначених для переселення. Особам, ідентифікованим українцями, давали кілька годин, щоб зібратись, а потім висилали до тимчасових таборів. Тих, хто намагався втекти, коли армія оточувала село, розстрілювали. Загалом людина, яка наважувалась виходити на вулицю під час проведення операції, ризикувала бути застреленою. Траплялось так, що польські солдати вбивали втікача, а потім виявляли в кишені небіжчика німецьке посвідчення особи з літерою «П», тобто «поляк». Членів родин, де чоловіки були відсутні, катували, щоб дізнатися, де переховуються вояки УПА. Кілька сіл було спалено на очах у їхніх мешканців[443]. Окрім того, операція «Вісла» відрізнялась від операції «Жешув» вагомішою роллю служби безпеки, оскільки тепер польська влада відповідала не лише за депортацію, а й за непросте завдання переселення в межах Польщі. Місця остаточного призначення і рівень розпорошення людей визначались рішеннями офіцерів розвідки, розпоряджень яких у запечатаних конвертах до останнього чекали їхні колеги.