Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Віце-король попросив архиєпископа, щоб той сів на своє місце й дав йому час подумати. Архиєпископ сів, і тоді я побачив лице мого високопоставленого шанувальника: суворіше, ніж будь-коли, воно набрало виразу, який міг перелякати найсміливіших. Якийсь час він був занурений у роздуми; потім, гордо надягнувши на голову капелюха, сказав:
— З моїм інкоґніто покінчено — я віце-король Мексики, архиєпископа прошу не підводитись.
Усі шанобливо підвелися зі своїх місць, віце-король же продовжував:
— Сьогодні якраз минає чотирнадцять років, як безсоромні наклепники рознесли чутки, ніби я є батьком цієї молодої особи. Тоді я не міг примусити їх мовчати інакше, ніж присягнувшись, що коли вона доросте до відповідного віку, я візьму її собі в дружини. Поки вона росла, прекрасна і цнотлива, король, прихильно ставлячись до моїх послуг, підвищував мене від одного звання до іншого й врешті-решт виявив мені честь, дарувавши звання, що наближає мене до трону. Прийшов час виконати мою обіцянку; я просив у короля дозволу прибути до Іспанії з метою одруження, і Рада Індії від імені монарха дала позитивну відповідь, однак з умовою, що я лишень до часу одруження зберігатиму титул віце-короля. Водночас мені було дозволено наближатися до Мадрида не більше, ніж на п’ятдесят миль. Я легко зрозумів, що мені слід зректися або одруження, або монаршої милості, але я урочисто присягнувся — так що вибору в мене не було. Коли я побачив чарівну Ельвіру, мені здалося, що саме небо хоче, щоб я покинув дорогу слави, аби обдарувати мене новим щастям спокійних домашніх радощів, але оскільки це заздрісне небо кличе до себе душу, якої світ не гідний, то я віддаю її тобі, превелебний отче архиєпископе; накажи відвезти її в монастир салезіанок, де нехай одразу ж стане послушницею. Я присягався ніколи не мати іншої дружини і дотримаю своєї присяги; я напишу до короля й попрошу в нього дозволу прибути в Мадрид.
З цими словами грізний віце-король попрощався капелюхом з усіма присутніми, потім, суворо глянувши, знову натягнув його на очі і пішов до карети, супроводжуваний архиєпископом, чиновниками, духовенством і всім своїм почтом. Ми залишилися самі в кімнаті, окрім кількох ключарів, які розбирали олтар. Тоді я втягнув обох тіток до прилеглої кімнати в надії, що знайду якийсь спосіб утекти й уникнути монастиря.
Вікно виходило на велике подвір’я з фонтаном посередині. Я помітив двох хлопців, обірваних, ледь живих від утоми, які тамували спрагу. На одному з них я пізнав одяг, який віддав свого часу Ельвірі, і тут же побачив її саму. Другим хлопцем був Лонсето. Я закричав від радості. В нашій кімнаті було четверо дверей; перші, які я відчинив виходили на сходи, що вели на подвір’я, де знаходилися наші втікачі. Я чимшвидше побіг по них, і тітка Торрес мало не вмерла від радості, обіймаючи своїх дітей.
У ту ж мить ми побачили архиєпископа, який, провівши віце-короля, вертався, щоб наказати відвезти мене до монастиря салезіанок. Мені ледь вистачило часу, щоб кинутися до дверей і замкнути їх на ключ. Моя тітка закричала, що молода особа знову зомліла і не може нікого бачити. Ми спішно помінялися одежею, перев’язали Ельвірі голову, наче вона поранилася, падаючи, і заслонили їй у цей спосіб майже все лице, щоб важче було пізнати.
Коли все вже було готове, ми з Лонсето вислизнули з кімнати, і тоді було відчинено двері. Архиєпископ уже пішов, але залишив свого вікарія, який відвіз Ельвіру й сеньйору де Торрес до монастиря. Тітка Даланоса подалася до заїжджого двору «Лас-Росас», де призначила мені зустріч і де найняла зручну квартиру. Цілий тиждень ми тішилися щасливим закінченням цієї пригоди і сміялися зі страху, який пережили. Лонсето, який вже перестав були погоничем мулів, жив з нами під своїм ім’ям сина сеньйори де Торрес.
Моя тітка кілька разів ходила з відвідинами до монастиря салезіанок. Домовилися, що Ельвіра спочатку виявить нестримне бажання стати черницею, але цей запал помалу остигатиме, і вона нарешті покине монастир і тоді звернеться в Рим за дозволом вступити в шлюб зі своїм двоюрідним братом.
Невдовзі ми довідалися, що віце-король прибув у Мадрид, де був прийнятий з великими почестями. Король навіть дозволив передати в спадок маєток і титули на ім’я племінника, сина тієї самої сестри, яку він колись привозив у Вільяку. Скоро після цього віце-король виїхав до Америки.