Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Хай вітру хижого пориви тебе женуть у даль доріг, — весну вітаючи щасливу, ти будеш жити у других.
Холонуть сині небокраї...
Вмирає все, щоб жити знов.
І тільки пісня не вмирає, коли звучить у ній любов.
Київ, 9. IX. 1961
* * *
Я бачу в золоті осіннім весни зеленої красу.
Палає спів душі горінням, що я в людські серця несу.
Пливуть, пливуть мелодій звуки — їх безліч в серці розцвіло.
Я чую в холоді розлуки нової зустрічі тепло.
Цілують землю після ночі зорі вишневої вуста, так після сліз сіяють очі й з печалі радість вироста.
Київ, 11. IX. 1961
* * *
Я пісню про щастя складаю, про щастя — відраду сердець, і зелень весни не зміняю на осені злото й багрець.
Весною душа вся співає, співають земля й небеса... Лиш жаль у мені викликає осіннього суму краса.
Я пісню про щастя складаю, про щастя — відраду сердець, і зелень весни не зміняю на осені злото й багрець.
Київ, 5.IX. 1961
Ми йдемо з тобою... В серці — співні рими про молодість далеку, про бої...
І сонечко вустами золотими цілує щоки радісні твої.
Ще сніг кругом... Та сонце дужче гріє, пташиний голос чути де-не-де.
Ще сніг кругом, та все кругом весніє, як і поета серце молоде.
Ми в ліс ввійшли... Забризкав промінь віти, бадьоро шле у жили серце кров.
Воно ніяк не може постаріти, як і моя незгаслива любов.
Та і нащо?.. Я бути юним хочу не тільки в пісні! Значить, можу я не лиш співать про рідні сині очі, а й цілувать їх, юносте моя!
Пташиний голос будить тишу зрану, між віти промінь тепло загляда... Цілую з сонцем разом я кохану!
Моя любов, як спів мій, — молода.
9. II. 1960
Із збірки “Якби помножити любов усіх людей” (1963)
РАЙДУГА
Любов як райдуга. У ній, мов кольори прекрасні, живуть у величі своїй чуття людські незгасні.
Як цвіт весняної пори — світань ясні перлини, любов до батька і сестри, до матері, до сина
і до дочки, немов дібров зітхання солов’їне, і до коханої любов, любов до Батьківщини.
Це — щастя струни. В майві піль вони од бур не рвуться.
1 жити райдузі, докіль серця любов’ю б’ються.
[1961]
Ти для мене така ж, як колись, як весни неповторної тої, коли в сяйві зорі золотої наші душі крилами злились.
Як сіяли донецькії ріки, слало сонце билинам тепло!
Й моє серце навіки, навіки свою пісню тобі віддало.
Хай над нами осіннєє небо і замовкли пташки у гаю, — та коли я дивлюся на тебе, сивину забуваю свою.
1 серця починають розмову, як колись... І здається тоді, що землею донецькою знову ми йдемо молоді, молоді...
1961
•к к ★
Повні жалю вітру звуки, в хмарах далі голубі.
І берізка білі руки заломила у журбі.
Де весна її зелена, зорі теплі угорі?..
Не забути їй про клена, що зрубали на зорі.
Вже гіллям на вольній волі не обнятися їм знов.
І співає вітер в полі про берізчину любов.
1961
Як біло скрізь!.. Не клич тепло — дарма, насунь лиш шапку нижче ти на скроні. На землю сніг розсипала зима із тихої й печальної долоні.
Але в душі моїй журби нема, усім єством весни я буду ждати, як сонечка метелик волохатий...
Як біло скрізь!.. На вулицях зима.
1961
* * *
Простягни долоні, усміхнись мені!
Хмар багряні коні мчать у вишині.
В даль од них лякливо утікає мла, і зоря їм гриви кров’ю облила...
Я в твоїм полоні, як в солодкім сні...
Простягни долоні, усміхнись мені!
1961
* * *
Осінній сад, жоржин печаль багряна, стрясають їх пориви вітру злі, і дерева жаліються туманам, що вже так мало листя на гіллі.
Розриви хмар — неначе ополонки, немов замерзло небо в вишині.
І профіль твій так чітко і так тонко мені зоря малює на вікні.
Листопад, 1961
Давно, давно над древньою рікою в даль журавлів одлинув караван.
І айстри запізнілою красою чарують зір крізь сліз тихий туман.
І сльози, й дощ... Любов моя остання, пісні мої тобою лиш живі!
Я на квітки печалі і прощання дивлюсь крізь сльози й краплі дощові.
Хай облітазоря, як в полі рожа, — життя прожить я хочу не у сні.
Моя любов, не будь на осінь схожа, не будьте схожі з айстрами, пісні! Листопад, 1961
* * *
Зелений гай і сон конвалій...
Як помах білої руки, квітки розлуки і печалі, любові й юності квітки.
У небі райдуга дугою до щастя кличе... Як колись, знов та весна п’янить красою, коли з тобою ми зійшлись.
І осінь та з її журбою у душу дивиться мою, коли прощались ми з тобою і плакав вітер у гаю.