Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Я в даль очей твоїх, блакитних і печальних, дививсь і надивитися не міг.
Як моря шум, тривожний шум вокзалу...
. Всі метушились, в кожного — діла...
1 та сльоза, що з вій твоїх упала, мені пожаром серце обпекла.
І ще згадало серце, як з тобою зустрілись ми після глухих розлук...
Твій тихий плач над долею сліпою, як біль заломлених печальних білих рук...
1 от тепер не никне синь у ранах, де облітав зорі прощальний мак...
Я в даль очей, блакитних і коханих, не можу надивитися ніяк.
18.ІХ.62
Не треба сліз, моє ти сонце й серце! Хай жовтий лист зникає в далині, — та ще не раз весна тобі всміхнеться, зазеленіє садом і мені.
Що йде зима, ти не сумуй, кохана, бо і в зимі краса своя цвіте, як в осені — тут листя золоте, а там, на деревах, парча снігів срібляна.
Мороз прилине синьо і прозоро, розвісить скрізь інею сивий дим, і на шибках невидані узори він намалює генієм своїм.
Не треба сліз, не хмур, кохана, брови і не схиляй лице своє сумне!
Для нас завжди цвіте весна любові, її зима од нас не прожене.
20.ІХ.62
Мій брат вмирав... Над ним схилилась
мати,
і жовте листя плакало в гаю...
А я й не знав. Мені гули гармати в ті грізні дні про молодість мою.
А змовкли кулі, одлунали грози, мене зустріла рідная сім’я, й на білий хрест дивився я крізь сльози, на вирізане ножиком ім’я...
З тих пір промчало днів уже багато, мій край пройшов крізь бурі світові, та світять, світять карі очі брата мені у душу, очі — як живі.
Там, де зростали ми, де ми любили, є тихий цвинтар в сонці і траві...
Хоч хрест зогнив, обсипалась могила, а очі світять, світять, як живі.
Олежик мій, мій братик кароокий, тебе забуть ніяк не можу я!
Ножем блискучим вирізали роки мені на серці братика ім’я...
20. IX.62
* * *
Твоя краса — як сад, що ще зелений, та де-не-де вже павутиння блиск тремтить і тане... Тихо шепчуть клени, що у журбі гіллям переплелись...
Надворі — осінь. Пада лист на плечі, хтось розкидає в небі янтарі.
Твоя краса — як лазуровий вечір у сяйва й тіней неповторній грі.
А лист летить і б’ється в вікна, брами, йому загат багато на путі.
Й гілля, напівоголене вітрами, зорі торкають пальці золоті.
Ні, ні! Не це нагадуєш мені ти.
Ти — наче блиск, весняний блиск ріки... В твоїм саду іще багато квітів, і ще не в’януть їхні пелюстки.
Так вище ж, клени, підіймайте віти, ясніш очей сіяйте, небеса!
Ще довго сад твій буде зеленіти і милувать мій зір твоя краса.
20.ІХ.62
Крізь далі років полустанок ще й досі шле мені привіт... Багряний вечір, синій ґанок і шелест липи край воріт.
Провулок той і трави в росах, ідуть з роботи шахтарі, а біля хвіртки — юнка боса на фоні тихої зорі.
Так дальньо линуть над землею хмарки і тануть кожну мить.
І біля дівчини тієї поет закоханий стоїть.
21.ІХ.62
Зорі багряний вершник проліта і по землі копитом дзвонить лунко... Напіврозтулені для поцілунку я п’ю солодкі, повні чар, вуста.
Здається, це було зі мною вчора, кругом синіє рідний мій Донбас...
Рука в руці ми з нею йдем на гору, і шум акацій проводжає нас.
О вечір той і крики паровозів, дим заводських, простертих в небо, труб, коли я пив любові перші сльози з напіврозкритих і гарячих губ!..
21.ІХ.62
Садами вітер тихо проліта і скрізь розносить запізнілі жалі... Пора прощання, осінь золота, я так люблю тебе в твоїй печалі!
Ні спека дня, ні бурі, ні морози — ніщо не вб’є любов мою живу!
Ти — як жоржина, що багряні сльози в розмові з вітром ронить у траву.
Люблю світань твоїх холодні роси, стрічки зорі, садів твоїх блакить.
Ти — як любов моя золотокоса, що біля мене з квітами стоїть.
21. IX.62
Ти пам’ятаєш?.. Ми стояли над морем тихим навесні, і, як сльоза твоя, блищала Венера в синій вишині.
Відбились у воді глибокій всі зорі неба, у воді.
І моря, і Ай-Петрі спокій взяли ми в душі молоді.
Мовчали ми, і даль мовчала... У всьому світі ми — одні.
І, як сльоза твоя, блищала Венера в синій вишині.
21.ІХ.62
Не кує вже зозуля в діброві, лиш хитаються тіні криві, і зоря у пожовклій траві розгубила стрічки пурпурові.
Вечір зіркою в небі повис і розсипав, розлив свої бризки на тремтливі листочки беріз...
1 здається, що плачуть берізки.
Наче мить набігає на мить, і над бором так синьо і строго, де у теплу і мрійну блакить випнув місяць осріблені роги.
24.ІХ.62
День на захід хилиться й мов тане, щось шукає осінь у траві... Падають, підскакують каштани, котяться по бруку, як живі.
Не така вже даль моя зелена, як недавно, як давно-давно...