Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Скільки в них радості й світла, скільки в них щастя й тепла... Там моя пісня розквітла, що лиш тобою жила.
Як її крила тремтіли, в чорні б’ючись береги, в час, коли нас розлучили люті життя вороги...
Пісня, колись легкокрила, никла від горя заков...
Як же вона задзвеніла в час, коли стрілись ми знов!
Пісня моя осіянна щастя вітає нове.
В ній моє серце, кохана, тільки тобою живе.
1959
Пульс пропадав... І вже ти не могла його знайти... Знов камфори уколи...
У тьмі ночей обличчя сумночоле схилялося біля мого чола.
То гусла кров, то, повна дзвону й гула, у жилах клекотіла і текла...
І до життя мене ти повернула любов’ю, що в душі твоїй жила.
життя для мене знову засіяло, як синій погляд неповторний твій.
І з думкою про тебе повсякчасно, про щастя жить, любов моя ясна, я пив душею світ, такий прекрасний, і слухав листя шум коло вікна...
Знов заглядає сонце під повіки, і вже спокійно лине в жилах кров...
Є на землі давно вже різні ліки, але найкращі ліки — це любов.
1959
* * *
Не видно зір за хмарною габою та що для нас ночей осінніх мла!
Ми для весни народжені з тобою, що у серцях навіки розцвіла.
Невтомний я за юністю в погоні, що десь гримить мостами далини... Не сивина мої вкриває скроні, моя любов не знає сивини.
Хай наші роки линуть, як лелеки, та про любов лунає гордий спів... Щоб наздогнати юнь мою далеку, я цвіт весни до серця притулив.
1 цвіт цей — ти. Я іншого не знаю, так як любов не знає сивини, любов, що наші душі осяває, народжені для щастя і весни.
Любов моя і перша, і остання, для мене ти, як юності блакить... Цвітіть, квітки солодкого єднання, вас навіть хмурій осені не вбить!
1959
КОХАНІЙ
Любов... В тобі і дружба, й добра згода, і радість стрічі, і печаль розлук, гірка краса (коли все ждуть з походу) заломлених у тузі білих рук...
Любов... Це жовте листя під ногами і все в сльозах холодне неба тло, коли зоря вишневими вустами цілує сад, де щастя одцвіло.
Вона — в труді, що вежі в небо зводить, і їх шпилі проколюють блакить, вона — в бою за щастя для народу, коли в серцях такий вогонь горить,
що тануть воском орди зловорожі од бурі куль і вибухів стальних...
Любов, це — сад, а в ньому щастя рожі і райдужні метелики на них,
коли в натхненні чую знов і знову я в серці співний голос солов’я...
Люблю тебе такою я любов’ю, моя любов і молодість моя!
16.XII.1959
Люблю, як далі неозорі, твій синій погляд, рідний мій. Твоя душа, неначе в морі, відбилась у душі моїй.
Вони, як чайки дві, знялися в сяйливу вись... Яка краса!
І там крилами обнялися, неначе море й небеса.
Росою вечір опадає на віти, листя, на ріллю.
В тобі, любов моя безкрая, свою я молодість люблю.
12.ХП. 1959
Поети всіх віків і всіх земних народів співали про любов. Що ж можу я сказать про неї нового, коли із серцем в згоді так хочеться мені Марію оспівать?
Щоб і моя сльоза, прозора, як кохання, блищала у словах, що нею лиш живуть в солодку стрічі мить і в сумі розставання, коли в очах моїх одна лиш горя муть...
Де б я не був, завжди зі мною ти, зі мною, чи холод на землі, чи спека, чи гроза...
В скарбниці світовій поезії людської блищатиме й моя закохана сльоза.
13.XII. 1959
ЖИТА
“Сумно жита золоті шелестіли... ” 52 В. Сосюра, 1919 р.
Сумно жита золоті шелестіли в теплих вітрах голубих...
І, наче рани криваві, чорніли ями розривів між них.
Лави далекі... Розходяться точки, й сходяться точки в огні...
Вирвала смерть золоті колосочки...
Жалко їх, бідних, мені.
Жалко того, хто їх сіяв весною в рідній, пахучій ріллі...
Йду, як у сні, я од бою й до бою по українській землі.
Як це далеко!.. А вись соколина хмар переповнена вщерть.
Йшов я за тебе, моя Україно, в роки ті грізні на смерть.
Серце і досі ще сповнено грому...
Ті колосочки, та кров...
Місячним шляхом пішов я із дому, — сонячним шляхом прийшов.
Садом вишневим моя Україна в дні ці прекрасні цвіте...
Тільки у згадці про юність орлину жито шумить золоте.
2.ІІ. 1960 р.
Конча-Заспа
Із збірки аЛастівки на сонці” (1960)
* * *
Хоч і осінь, і немає літа, і давно замовкли солов’ї, принесла мені ти свіжі квіти, щоб пісні не в’янули мої.
Хай же з ними і любов не в’яне у душі, любов’ю молодій.
Я дивлюсь на квіти, й цвіт багряний викликає стільки світлих мрій
птицею послати з серця в небо, у залиту сонцем вишину...
Хай вони лунають над землею про любов і щастя світлий дім... Свіжі квіти, дар душі твоєї, багряніють на столі моїм.
52
надій... Що хочеться для тебе про кохання пісню не одну