Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Я відкликаю свою пропозицію, — озвався Жих. — Але не тільки тому, що вона не має підтримки серед більшості братів та сестер. Просто я добре все обдумав і зрозумів, що в такому вигляді вона неконструктивна. Я приєднуюся до думки сестри Міли про передчасність будь-яких наших дій у цьому напрямку. Ми ще не виконали умов Конорового Заповіту, а отже, поки не готові протистояти Послідовникам. Ми маємо вимкнути обидва портали до настання кращих часів — певна річ, забезпечивши можливість для наших нащадків знову ввімкнути їх.
Міла Танич згідно кивнула:
— Саме так.
„Ці двоє точно злигалися,“ — з легким роздратуванням подумала Маріка.
— Хто хоче висловитися з цього приводу? — запитав Стоїчков.
Флавіан подав знак і, отримавши згоду від Голови Ради, заговорив:
— Я маю два зауваження. Перше стосується термінів. Якось так склалося, що ми стали називати світ, звідки з’явився засновник нашого роду, світом Послідовників. Я вважаю це несправедливим і навіть образливим — передовсім щодо тих наших родичів, що досі мешкають у тому світі. Тому пропоную називати його світом МакКоїв — бо це світ наших предків, наша прабатьківщина.
Присутні схвально закивали. Флавіан зробив паузу, поглянув на Маріку й був нагороджений її усмішкою.
— Гадаю, голосувати немає потреби, — вів далі він. — Друге моє зауваження — про фактор часу. Коли Конор писав свій Заповіт, він не знав, що час у нас тече майже вдвічі повільніше, ніж у світі МакКоїв. Найпевніше, він навіть уявити не міг, що в різних світах час іде по-різному. Ми самі ще не звикли до цього, але з фактами не посперечаєшся — від моменту Конорової появи в нашому світі на його батьківщині минуло не триста років, як у нас, а майже шість сторіч. Це означає, що час працює проти нас. Безумовно, від десятиріччя до десятиріччя ми ставатимемо сильнішими й численнішими, та воднораз зростатиме і могутність Послідовників — адже в їхньому розпорядженні вдвічі більше часу, ніж у нас.
— Тоді виходить, що від самого початку час працював проти нас, — сказала Танич.
— Аж ніяк. На самому початку був лише один Конор — наш пращур. Сам-один він не міг виступити проти Послідовників. Але згодом у нього з’явилися діти, потім — онуки, а відтак — правнуки та праправнуки. Тому спершу час працював на нас, і гадаю, що найзручніша нагода для початку боротьби з Послідовниками настала років сто тому — а вже далі час почав працювати проти нас.
— Я згоден з Флавіаном, — озвався Дражен Івашко. — І справа не лише в різниці плину часу. Я не дарма на минулих зборах питав у Маріки, коли в тому світі почався бурхливий розвиток науки та ремесел… ні, не ремесел, а якось інакше…
— Техніки, — підказала Маріка.
— Атож, техніки. Схоже, тоді Флавіан ухопив мою думку. Послідовники напевно використовували тамтешні досягнення науки та техніки для вдосконалення своєї магії. І, мабуть, продовжують її вдосконалювати. Тож із кожним місяцем, з кожним роком ми чимраз дужче відставатимемо від них.
— Твої висновки суперечать внесеній тобою ж пропозиції, — зауважив Стоїчков. — Це непослідовно.
— Про мою пропозицію, Дональде, поговоримо згодом, — сказав Івашко. — Зараз ми обговорюємо пропозицію сестри Міли, підтриману братом Любомиром. Продовжуй, Флавіане.
— І ще одне, — знову заговорив Флавіан. — У світі МакКоїв живуть наші родичі. Їхні чаклунські здібності було придушено чарами Послідовників, але не знищено назавжди. За приклад наведу панну Алісу, з якою я поки не мав честі познайомитись особисто, але мені відомо, що дехто з присутніх уже зустрічався з нею і мав нагоду переконатися, що її дар цілком здоровий. Я підозрюю, що вона не одна така. Крім того, я певен, що, звільнивши світ МакКоїв від Послідовників, ми допоможемо нашим тамтешнім родичам відродити свій дар у наступних поколіннях. А якщо ми зараз відступимо, то, можливо, позбавимо їх останнього шансу. Я вже не кажу, що тим самим ми можемо позбавити й себе останнього шансу. Ми не знаємо про справжню силу Послідовників, але брат Дражен має рацію: що далі, то дужчими вони ставатимуть. Тому я катеґорично проти пропозиції сестри Міли. Це все, Дональде.
Стоїчков запропонував висловитися іншим. Ендре Міятович, Арпад Савич і Стен цілком погодилися з Флавіаном. Міла Танич відстоювала свою позицію. Її підтримала княгиня Зарена — що дуже засмутило Маріку. Проте під час голосування тітка утрималася, і за відтермінування „до кращих часів“ було віддано лише два голоси — Жиха і Танич.
Потім слово взяв Дражен Івашко:
— На минулих зборах я говорив останнім. Мабуть, ми всі трохи поспішали, і я не зовсім доладно сформулював свою думку, а ви неправильно зрозуміли мене. Коли я пропонував зачекати до остаточного вирішення питання з короною й утвердження влади імператора-Конора в усьому Західному Краї, то мав лише на увазі, що нам не слід квапитися з оприлюдненням інформації про Послідовників. Ця звістка викличе серед Конорів не просто бурю, а справжній ураган емоцій. При всій моїй повазі до Вищої Ради, я вважаю, що ми не зможемо втримати ситуацію під контролем. Це буде до снаги лише людині, чиє лідерство, чий авторитет, чия влада виявляться беззаперечними, хто стане визнаним вождем усіх Конорів Західного Краю і за ким підуть наші родичі з-поза меж Імперії. Ви, звичайно, вже зрозуміли, що йдеться про майбутнього імператора Стеніслава.