Нічний черговий

— Юніс,— озвався я.— Я прийшов дещо вам пояснити.

— Нічого не треба пояснювати. Просто хтось переплутав години побачення, от і все.

— Невже ви думаєте, ніби я сам запросив до свого номера цю маленьку дівчинку?

— Я нічого не думаю. Просто вона була там. І не така вже вона й маленька. Досить добре розвинена.— Юніс говорила стомленим голосом.— Третій завжди зайвий. Третя була я.

— Я думав, що сьогодні ввечері ми нарешті...

— Я теж мала таке враження.— Вона криво посміхнулася.

— Шкода, що я не був рішучіший,— сказав я.— І навіть сьогодні. Але я, мабуть, зліплений з іншого тіста.— Я скрушно розвів руками.— До того ж з нами завжди були Майлз і ваша сестра.

— Майлз і моя сестра! А хіба вона не казала вам, що зі мною церемонії не потрібні? — В її голосі несподівано вчулася прикрість.

— Я не хочу передавати, що казала ваша сестра.

— Вона полюбляє видавати мене за найрозпуснішу дівчину в Лондоні. Паскуда,— сказала вона.— До самісіньких нігтів.

— Про що ви? — спитав я спантеличено.

— Не звертайте уваги.— Вона лягла головою на подушку і затулила руками обличчя. Так, крізь пальці, й говорила далі.— Якщо хочете знати, я приїхала в Цюріх не заради вас. Хоч би який ви там були. До речі, виявилося, що ви, Ніжне Серце, набагато приємніший, ніж я сподівалась від американця.

— Дякую.

— Мені шкода, якщо я вас розчарувала.

— Ми можемо забути про той маленький інцидент в моєму номері?

Я побачив, як вона заперечливо хитає головою.

— Я не зможу. Я дуже вдячна тій гладкій дівчинці. Тому що я прийшла до вашої кімнати зовсім не з тієї причини, про яку ви думаєте.

— Що ви хочете цим сказати?

— Я б зробила це не заради вас. І не заради себе.

— А заради кого ж?

— Заради Майлза Фабіана,— мовила вона жорстоко.— Я вирішила на очах у всіх закрутити з вами такий одвертий і безсоромний роман, щоб довести йому...

— Що йому довести?

— Що я більше анітрохи ним не цікавлюся. Що я можу бути такою ж мінливою і бездушною, як і він.— Юніс почала ридати. За сьогоднішню ніч я, мабуть, надивлюся доволі на жіночі сльози.

— Може, ви поясните мені, Юніс, про що йдеться,— сказав я поволі.

— Послухайте ви, американцю, не клейте з себе дурника,— кинула вона.— Я кохаю Майлза. З першого дня нашого знайомства. Кілька років тому я просила його одружитися зі мною. А він утік від мене. Просто в обійми моєї падлючої сестрички.

— А-а... — Це було все, що я спромігся сказати.

Вона опустила руки. Сльози лишили на її щоках сріблясті доріжки. Але вираз обличчя був спокійний.

— Якщо ви не будете баритись,— сказала вона,— ви ще зможете застати в себе ту дівчину. І тоді вечір не буде зіпсований остаточно.