Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Гаразд, — нарешті вимовив він, — ви готові, докторе?
Доктор умочив перо в чорнило, і Пітер продиктував. Вийшло ось що:
«Ми, Пітер, з ласки Аслана, а також за правом обрання, повеління та завоювання, Великий король Нарнії, імператор Самотніх островів, а також лицар найшляхетнішого ордену Лева та інше, інше і таке інше… Міразу, недостойному нащадку Каспіана Восьмого, колишньому лорд-протектору, а нині — самозваному королю Нарнії, переказуємо привіт…»
Тут Пітер трохи замислився, а чи не підправити «привіт» на «привітання», а заразом «недостойного» замінити на «достойного», що, так би мовити, більше личить стилю, але потім вирішив залишити все, як є.
— Ви встигаєте, докторе? — запитав він.
— «Нарнії», кома, «переказуємо привіт», крапка, — оголосив доктор.
— Добре. Абзац. «Запобігаючи непотрібним кровопролиттю, смертовбивству й іншим лихоліттям, які спричиняються війною на землях довіреного нам королівства, так, як і в ім’я захисту королівської честі та достоїнства возлюбленого брата нашого, короля Каспіана, ми, Пітер і таке ін., виявили високе наше побажання стятися з тобою, ваша Міразосвітносте, у чесному герці, сиріч двобої, щоби, поваливши тебе в порох, тим самим воскресити зганьблену і зневажену справедливість, якої потоптання тобою, найміразотніший та найміразенніший Міраз, полягало у позбавленні влади законного правом, дарованим нами і заморським звичаєм, короля Каспіана, а також у суперечному природі, підлотному і кривавому вбивству твого наймилостивішого короля і брата, Каспіана Дев’ятого. А тому ми, Пітер і таке ін., беззаперечно пропонуємо, вимагаємо і наказуємо тобі, ваша самозвана величавосте, прийняти кинутий нами виклик на названий двобій; передати ж сіє посланіє припоручаємо возлюбленому брату нашому Едмунду, колись королю та співправителю Нарнії, герцогу Ліхтарної пустки, графу Західних багн, лицарю благородного ордену Скрижалі, якого й наділяємо всіма повноваженнями для визначення, спільно з вашою Міразостійністю, умов вищезгаданого герцю. Написано в нашій резиденції, Аслановому кургані, дванадцятого травня місяця зеленого листя в рік правління короля Каспіана Десятого Нарнійського перший». Має спрацювати, — зробивши глибокий віддих, сказав Пітер. — Тепер ось що: Едмунду, тобто королю Едмунду, не гоже йти одному. Необхідно надати йому двох осіб для почту. Одним я пропоную нашого доброго велетня.
— Так, але він не надто… е-е-е… красномовний, — заперечив Каспіан.
— Теж мені новина! Та говорити йому не доведеться, а вигляд він має досить-таки показний. Й, окрім того, нині йому конче потрібні наші довіра і підтримка, то відправимо його. Але хто ж буде другим?
— Якщо вашій величності бажається справити на ворога грізне враження, — запропонував Тіквік, — то кандидатури, кращої за Ріпічипа, нам не знайти. Цей усіх тяжко вразить з одного маху: якщо не виглядом, то поглядом, а як не поглядом, то язиком.
— Усе це так, авжеж, — усміхнувся Пітер, — утім, ось лихо, дуже вже він малий, наш грізний Ріпічип, боюсь, він наших ворогів не налякає, а радше насмішить, і вже тоді точно можна не розраховувати на те, що Міраз прийме виклик заморському війську на сміх!
— Пошліть Гленсторма, ваша величносте, — запропонував Трюфеліно, — з кого, з кого, а з кентавра ніхто не справлятиме смішки.
Годину по тому двоє ясновельможних панів особливо наближених до Міраза, а саме лорд Каверзіан і лорд Спесивіан, прогулюючись уздовж позицій війська заморців і длубаючи в зубах після ситого сніданку, узріли, як виходять із лісу кентавр і велетень, яких вони вже мали честь побачити в бою, а поміж ними хтось третій, кого вони, як не морщили лоба, впізнати не змогли.
До речі мовити, коли б під ту хвилину Едмунда побачили хлопчаки з його рідної школи, то й вони його навряд чи впізнали б, позаяк Аслан вдихнув у нього почуття королівської гідності.
— Що відбувається? — не на жарт переполохався Каверзіан. — Невже вони наступають?
— Та ні, — заспокоїв його Спесивіан, — бачите, у них в руках зелені віти, мабуть, парламентарі, здаватися йдуть.
— Е-е-е, ваша ясновельможносте, — похитав головою Каверзіан, — ви лишень гляньте на того, що посередині, — з його вигляду не скажеш, що він іде здаватися, навпаки, вигляд у нього такий, неначе він іде пропонувати здатися нам! Але хто б то міг бути? На цього хлопчиська, Каспіана, не схожий…
— Не схожий, — погодився Спесивіан. — Б’юсь об заклад, що цей орел побував не в однім бою! От тільки звідки він з’явився у заколотників? Як собі знаєте, ваша світлосте, а мені це дуже і дуже не до вподоби. Я й більше скажу (це лише між нами) — він навіть куди величніший за їхню величність! А погляньте-но на цей обладунок — та нашим ковалям такий і не снився!