Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Полум’яну промову Ріпічипа перервав несподіваний шум, схожий на гуркіт грому серед чистого неба — це не зовсім ґречно дозволив собі розреготатися велетень Бурелом. Та не встиг Ріпічип виявити джерело рокотання, як Бурелом розважливо осікся і скривив безневинну міну.
— На превеликий наш жаль, — дуже серйозно зітхнув Пітер, — я змушений відмовитися. Уся штука в тому, що багато людей панічно бояться мишей.
— Оце нам доводилося спостерігати повсякчас, — визнав Ріпічип.
— Отже, з нашого боку було б просто нечесно супроти Міраза виставляти розпорядником мишу, та ще такого грізного Миша, як ви. У Міраза у найбільш недоречний момент може здригнутись рука, можуть підсіктися коліна, хіба мало що! Ні-ні, навіть і не благайте, про це не може бути й мови!
— Ваша величність — зерцало честі, — Ріпічип віддав Пітеру найграціозніший уклін, — а там, де йдеться про честь… До речі, мені здалося, наче я чув декотрий шум, який може бути розтлумачений як регіт. Попереджаю, якщо хтось із присутніх обрав об’єктом своєї дотепності мене, то я і моя шпага згодні зустрітися з ним у будь-який зручний для нього час у будь-якому зручному для цього місці.
Від такої перестороги велетень мимоволі втягнув голову в плечі, а запалу тишу перервав лише Пітер, який, остаточно все обдумавши, привселюдно оголосив:
— Із нашого боку розпорядниками будуть велетень Бурелом, ведмідь Соня і кентавр Гленсторм. Двобій відбудеться о другій по обіді. Обід рівно опівдні.
— Послухай, — трохи згодом казав Пітеру Едмунд, коли вони залишилися самі, — авжеж, я розумію, що ти вчинив так, як тобі підказало сумління. Ну, а як ти думаєш, чи зможеш ти перемогти його, га?
— А ось це я і збираюся дізнатися в бою, — відповів Пітер.
Розділ 14
Гарячий день
Незадовго до двох годин пополудні Тіквік і Борсук зі своїми друзями та побратимами сиділи на узліску й розглядали блискучі лави заморських воїнів, що вишикувалися на відстані двох летів стріли від них. Між двома арміями розчистили квадратний майданчик, якому і належало стати ареною для двобою двох королів. У дальніх кутах майданчика з оголеними мечами стояли лорди Каверзіан та Cпесивіан, а в ближніх — велетень Бурелом та вічно заспаний гладун Соня. Попри всі перестороги він і тепер смоктав лапу і аж ніяк не відповідав урочистості нагоди. Зате, на противагу йому, Гленсторм стояв як вкопаний праворуч від арени; він лише зрідка бив заднім копитом об землю та мав куди більш статечний вигляд, аніж заморський барон, що стояв проти нього біля лівої линви. Щойно Пітер потиснув руки Едмунду і доктору й попрямував до центру майданчика. Напруга сягнула краю, як воно буває, наприклад, перед фінальним забігом перед пострілом стартового пістолета. Обидві армії завмерли, над полем нависла тиша.
— От якби з’явився Аслан і вмить розставив би все на свої місця без двобою, — прошепотів Тіквік.
— Мені теж так хотілося б, — сказав Борсук і штовхнув Тіквіка під лікоть, — ану, озирнись.
— Стружки, тріски й гілля, нічого собі діла! — тільки й пробурчав Тіквік. — Боги — не боги, люди — не люди, дерева — не дерева, але їх сотні й тисячі, й вони, безсумнівно, на нашому боці!
— Це дріади та сильвани, — пояснив Трюфеліно, — Аслану все-таки вдалося пробудити їх від довгого сну!
— Що ж, вони нам добряче стануть у пригоді, якщо ворог замислить щось підступне, утім, вони не захистять нашого Пітера, якщо рука Міраза буде точніша, — вирішив гном.
На це Борсук нічого не відказав, бо в цю мить Пітер із Міразом одночасно ступили на поле, обидва в залізних кольчугах, у шоломах та зі щитами. Зійшовшись посередині бойовища, вони один одному вклонилися і неначебто обмінялися кількома фразами, але якими саме — не розчути. А наступної миті в яскравому сонці зблиснули два мечі, а дзенькіт криці потонув у шаленому ревінні двох армій, чиї вояки горлали, свистіли та атукали, ніби вболівальники на футбольному матчі.
— Браво, Пітере, чудово! — кричав Едмунд, коли побачив, що Пітер відразу примусив Міраза відійти на півтора крока. — Дотискай його, дотискай!
Пітер, неначе почувши пораду, посилив натиск, і якийсь час здавалося, що він от-от виграє бій. Та Міраз був досвідченим бійцем: він умить оговтався після першого натиску й майстерно використав свою перевагу в зрості та вазі, переходячи з оборони на напад. «Мі-раз! Мі-раз! Ко-роль! Ко-роль!» — скандували заморці, а Каспіан і Едмунд навіть пополотніли від страху за Пітера.