Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— А знаєте, — сказав Каспіан, — мені дуже шкода, що так вийшло з Нікабриком, нехай навіть він і зненавидів мене з першого погляду. Він зачерствів і знавіснів від довгих страждань і ненависті. От коли б ми відразу перемогли, він був би, звичайно ж, добрим і славним гномом… Я не знаю, чия рука завдала йому смертельний удар, і, чесно кажучи, радий цьому…
— Однак ви спливає кров’ю, — зауважив Пітер.
— Схоже, мене вкусив цей от… — Каспіан кивнув на перевертня, — з вовчою пащею.
Усі кинулися промивати і перебинтовувати рану (як відомо з народних переказів, укуси перевертнів надзвичайно небезпечні), а потім Тіквік сказав:
— Ну ось, поспішали ми до сніданку, поспішали, і нате вам!
Тіквік згадував про їжу щоразу, коли бував на волосинці від смерті, а останнім часом це траплялося досить часто.
— Тільки не тут, — озвався Пітер.
— Тільки не тут, — здригнувся Каспіан. — Потрібно попросити когось прибрати тіла.
— Погані цій місце в ямі, — розпорядився Пітер, — а тіло нещасного Нікабрика треба передати гномам — нехай вони поховають його за звичаями свого народу.
…Королівський сніданок, на який хлопці так прагнули встигнути всю дорогу від Кейр-Паравелю, все-таки відбувся в одному з численних темних закутків кургану. Утім, це навіть сніданком не назвеш: то був не той сніданок, що подають у палацах, і навіть не той, що зазвичай випадає англійським дітям. Каспіан і Корнеліус могли скільки завгодно мріяти про пиріг з олениною, а Пітер і Едмунд про яйця в мішечок і гарячу каву — замість цього кожен отримав по маленькому куснику холодної ведмедини (із кишені), по шматочку твердого сиру, невеличкій цибулинці й по ковтку студеної води з глечика. Сніданок відбувся в тиші.
Розділ 13
Великий король кидає виклик
— Отже, — сказав Пітер після того, як усі закінчили трапезу, — отже, з’ясуймо собі наше становище. Аслан і дівчатка, тобто я маю на увазі королеви Сьюзан і Люсі, перебувають десь недалеко від нас. Але як вони діятимуть і коли, ми не знаємо. Та добре знаємо інше: сидіти, склавши руки, вони не будуть. І ми, у свою чергу, маємо зробити все, що в наших силах… а сил у нас не так уже й багато. Їх не вистачить не лише для того, щоб узяти гору над Міразом, але навіть і для того, щоб дати йому бій у чистому полі. Чи не так, Каспіане?
— На жаль, так, Великий королю, — відповідав Каспіан. Багато в чому він був схожий на Пітера, проте страшенно ніяковів у розмові, мабуть, від того, що зустріч із великими королями з далекого минулого справила на нього надто глибоке враження.
— Тоді я відішлю йому виклик на двобій.
На якусь мить усі постовпіли — ідея була хоч і проста, і смілива, та головне — досі чомусь нікому не спадала на думку. Першим отямився Каспіан.
— Перепрошую, Великий королю, — промовив він, — але я б не хотів поступатися вам цим правом. Я мушу поквитатися за батька.
— Бач, — Пітер добирав слова, намагаючись не образити самолюбство Каспіана, — по-перше, тебе важко поранено, а по-друге, Міраз може попросту розсміятися на виклик від свого небожа. Ми ж знаємо, що ти справжній король і витязь, але він цього не знає і, як колись, вважає тебе за малого хлопчика. Тож йому буде якось і не до снаги відповідати на твій виклик.
— Але, сір, — звернувся до Пітера Борсук (він сидів поруч Пітера й просто-таки зазирав йому до рота), — із тим самим успіхом він може не прийняти виклик і від вас. А що йому до того: у нього й військо більше, і зброя краща; ще день-два — і нас можна брати змором… Навіщо ж йому лізти на кулю й ризикувати власною головою — не такий він бовдур!
— Може й не прийняти, — погодився, але не зніяковів Пітер, — а може і прийняти, це ми ще побачимо. Але навіть якщо і не прийме, то на обмін герольдами і всяку іншу нісенітницю у нас піде мало не весь день. А за цей день багато що може змінитися. Може статися таке, що Міразу й зовсім буде не до бойових дій — не забуваймо про Аслана! А ми тим часом учинимо огляд нашого війська, укріпимо позиції… Ні, я цілковито певен: необхідно посилати виклик, до того ж негайно! Докторе, у вас є чорнило і перо?
— Без них учений — як без рук, — із готовністю відгукнувся доктор Корнеліус.
— Тоді, коли ваша ласка, запишіть моє послання. Я диктую…
Доки доктор розпрямляв пергамен, гострив перо і збовтував ріг із чорнилами, Пітер прихилився до стіни й, замруживши очі, гарячково пригадував високомовний тон послань; а за місцевим літочисленням він стикався з ним уже досить-таки давно: за золотої доби Нарнії, тобто наче за доісторичних часів.