Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Ставлю свого сірого в яблуках, що він несе нам виклик, а не капітуляцію, — зробив висновок Каверзіан.
— Ет, пусте! — махнув рукою Спесивіан. — Ворог у нас, так би мовити, уже у жмені, а Міраз — не такий він бовдур, аби ризикувати власною шкурою заради якогось непевного честолюбства. Ні, він на це не піде…
— …Якщо його не… підштовхнути, — обережно натякнув Каверзіан.
— …Лише вкрай непомітно, — з півслова вловив натяк Спесивіан і стишив голос. — Давайте- но з вашою світлістю відійдемо подалі від варти. Отже, чи правильно зрозумів я вашу світлість?
— Якщо Міраз дасть згоду на двобій, — підморгнув Спесивіану Каверзіан, — то він або переможе, або буде переможеним.
— Резонно, — кивнув Спесивіан.
— Якщо він переможе, то можна сміливо вважати, що цю війну ми виграли.
— Резонно. А коли ні?
— А коли ні, то ми з таким самим успіхом зможемо виграти війну без нього! Не думає ж ваша світлість, що Міраз — видатний воєначальник! Отже, ми з вами будемо у виграші удвічі: виграємо війну, а заразом програємо короля.
— Якщо я правильно зрозумів, то ваша світлість уважає, що ми здатні управлятися в королівстві без короля так само успішно, як і з ним?
— Що ви, набагато краще! — скривився Каверзіан. — Адже саме ми з вами й посадили цього мерзенного Міраза на престол, і ось уже скільки років він править собі на втіху, живучи у розкошах, а що ж нам? За нашу відданість, відвагу, винахідливість? Дуля з маком!
— І не кажіть, — зітхнув Спесивіан. — Однак більше про це анітелень — здається, йде вістовий покликати нас до королівського намету.
Коло королівського шатра лорди знайшли Едмунда і його почет. Їх частували тістечками та вином. Вочевидь вони сиділи в очікуванні відповіді на доставлене послання. Обидва заморські лорди придивилися ближче до них і зійшлись на тому, що їм не хотілось би стятися в бою з жодним із цих грізних парламентерів.
У шатрі лорди знайшли Міраза; той на самоті з люттю розправлявся зі сніданком. Його лице вкривали червоні плями, брови були насуплені.
— Ось полюбуйтесь, — жбурнув він через стіл пергамен, — що за визивну цидулку надіслав наш вискочка-небіж!
— Із вашого дозволу, сір, — обережно зауважив Каверзіан, вивчаючи сувій, — якщо той молодий лицар, що сидить біля входу, і є згаданий тут король Едмунд, то краще вам стримуватися у словах.
— Едмунд? Чхати на Едмунда! Невже ваша світлість йме віри цим дитячим казочкам про Пітера, Едмунда та… кого там ще?!
— Я йму віри своїм очам, із вашого дозволу, сір, — також обачно зауважив Каверзіан.
— Гаразд, годі сперечатися через дрібницю, — погодився Міраз, — а от стосовно двобою, сподіваюся, у нас спільна думка.
— Ще б пак! — вигукнув Каверзіан.
— Ану лишень, і яка ж? — усміхнувся Міраз.
— Відмовитися, — зітхнув Каверзіан. — Мене страхополохом не назвеш, але, відверто кажучи, я б остерігся виходити на герць навіть проти того парубка, що сидить біля входу. А якщо його брат, Великий король, ще небезпечніший, а судячи з усього, так воно і є, то заради вашого дорогоцінного життя, тримайтеся від нього якомога далі, благаю вас.
— Бодай тебе заціпило! — розгнівався Міраз. — Говорити! Мені! У вічі! Такі речі! Та щоб я злякався якогось там Пітера, якого, либонь, і на світі нема — та ні зроду-віку! Ніякого Пітера я не боюсь, а питаю вашої ради виключно з точки зору розсудливості цього двобою для вищих інтересів нашої корони!
— Так саме про це я й кажу, — буцімто навіть образився Каверзіан, — а чи варто зв’язуватися з таким небезпечним суперником, коли ми ось-ось і без того виграємо війну? Я також мудро побоявся б битися з лицарем, у якого на чолі написано, що він несе вам смерть.
— Знову заторочив! — уже не на жарт розгнівався Міраз. — А чи не бажає їхня світлість, аби всі подумали, немовбито король такий самий боягуз, як і його найближчий радник?!
— Ну, це вашій величності видніше, — смиренно уклонився Каверзіан.
— Ми сподівалися почути раду державного мужа, а ти говориш, як полохлива стара баба! — обурився Міраз. — А яку нам дасть пораду лорд Спесивіан?
— Ваша величність виголосили коротку, але видатну промову про користь розсудливості для своєї корони. По суті, кращої зачіпки для того, щоб відмовитися від двобою, нам годі й шукати, так і скажемо у відповідь: ми, мовляв, не боягузи, а якщо і відмовляємося, то не тому, що боїмося, а виключно з точки зору вищих інтересів корони, тож вибачайте, а битися ми не…