Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Або вони все ще в дорозі, — доречно докинув Трюфеліно.
— Та облиш це, борсуче! — відмахнувся Нікабрик. — Ти казатимеш, що допомога прийде, навіть і тоді, коли Міраз вирішить пустити нас собакам на харчі! А я чекати не збираюся! У ланцюзі стародавніх переказів ми випробували одну ланку — з цього нічого не вийшло, ну що ж — коли ламається меч, витягають кинджал. Ті самі давні оповіді розповідають не тільки про королів, а й про інші, грізніші сили минулого. Ну то викличмо їх, і нехай вони нам допоможуть!
— Коли ти маєш на увазі Аслана, — похитав головою Трюфеліно, — то викликати королів, що були його слугами, то все одно, що викликати його самого. Коли він не надішле їх, то навряд чи прийде сам.
— Тут ти маєш рацію, — кивнув Нікабрик. — Де Аслан, там і його королі. Може статися, його немає серед живих, а може, він став на бік наших ворогів чи його втримала якась сила, що сильніша за нього самого. Та що тут казати! Навіть якби він і прийшов, невідомо ще, чи з дружніми намірами? Здається мені, йому більше до вподоби люди, ніж гноми, та й звірів він, якщо і шанує, то не всіх — згадай-но лише вовків, борсуче! Тож, може, воно й на краще, що він не прийшов… Крім того, коли вірити легендам, він і був-то в Нарнії всього лише раз, та й то — казна-коли і недовго. Ні-ні, забудьмо про Аслана, а замість нього краще викликати справжню силу!
Тут Нікабрик змовк, усі завмерли в очікуванні, а тиша запала така, що Едмунд навіть чув, як за дверима сопе і шморгає носом Борсук.
— До чого ти ведеш? — не витримав, зрештою, Каспіан.
— До того, що є та, що могутністю своєю перевершує навіть самого Аслана, та, що тримала Нарнію під своїм закляттям довгі роки, коли всі ті стародавні оповіді не брешуть.
— Біла Чаклунка! — разом вигукнули три голоси, і шарудіння за дверима підказало Пітеру, що всі троє схопилися на ноги.
— Так! — чітко вимовив Нікабрик. — Так-так, я кажу саме про неї! Сідайте-сідайте, чого це ви посхоплювалися? Злякалися, мов малі діти… Нам потрібна така сила, яка ненавиділа б рід людський найлютішою ненавистю, а отже, була б на нашому боці. І така сила є! Наскільки я знаю, Біла Чаклунка здолала Аслана, зв’язала і вбила на цьому самому Кам’яному столі, що стоїть поруч із нами, у цій печері!
— Наскільки ми знаємо, Аслан повернувся до життя, — різко зауважив Борсук.
— Може, воно й так, — не сперечався Нікабрик, — та щось замало відомо про його подальші діяння — зник, і сліду не лишилось. Як ви це поясните? Хіба могло б таке трапитися, коли б він і справді ожив? Може, про нього більше ні слова не сказано тому, що й говорити було ні про кого?
— Він дав Нарнії королів і королев, — нагадав Каспіан.
— Королю, після того як він виграв вирішальну битву, аби зміцнитися на троні, не потрібен дресирований лев! — заявив Нікабрик. У відповідь почулося глухе гарчання. Судячи з усього, це гарчав Трюфеліно. — Та й що стало з усіма цими королями? — войовничо продовжував Нікабрик. — Скільки вони там покоролівствували? Із кролячий хвостик! Інша справа — Біла Чаклунка. Ось хто панував, так уже панував — цілих сто років, довгих сто років зими… Оце, я розумію, сила, оце могутність! Це вам не фунт родзинок!
— Та що ж ти таке верзеш! — не витримав король. — Хіба тобі невідомо, що чаклунка — наш найлютіший ворог! Ворог, страшніший за будь-якого Міраза!
— Коли вона комусь і ворог, — крижаним голосом мовив Нікабрик, — так це вам, людям… Ну, винищила вона якихось бобрів, ну, немає їх тепер у Нарнії, ну то й що? Зате вона і пальцем не зачепила жодного гнома, а для нас, гномів, це найголовніше. Чого нам остерігатися Білої Чаклунки!
— Але ж ви приєдналися до нас, — образився Борсук.
— Так? А ви нам що за це? У гущину бою кого посилають? Гномів. Урізати постачання кому першому? Гномам…
— Але ж це неправда, неправда, — замотав головою Трюфеліно.
— Ані добра, ані справедливості ми у вас не знайшли! Нічого, знайдемо в когось іншого! — закінчив Нікабрик.
— Зрада? — запитав Каспіан.
— А ти за меча не хапайся! — промовив Нікабрик, і в голосі його чулася неприхована погроза. — Мене не налякаєш. Вас троє, нас теж троє, тож ми ще подивимось хто кого!
— Зупиніться! Стривайте! — пролунав єдиний спокійний голос серед всієї суперечки. — Так ви, чого доброго, і до рукопашної дійдете. Чаклунка померла — про це всі легенди говорять. Як же наш Нікабрик зібрався її викликати?
Нікабрик промовчав, а за нього відповів той самий безбарвний, глухий, наче неживий, голос:
— Чаклунки не вмирають…