Сучасна польська повість

— Ах ти! — Кароль гатить кулаком об стіл. — Що це тобі влізло в голову?

— Не галасуй, Каролю, чуєш? Не галасуй. Я подумав: як неохота, то й не їдь, не буде пуття, коли людина не має охоти; якби ти захворів або тебе поранили, а не Чеслава, то що, думаєш, мітинг у Ступольні не відбувся б?

— То інша річ.

— Знаю, знаю. В тебе є самолюбство і так далі. Це добре, я зовсім не втручаюсь, не сварися зі мною. Побалакаєм, мені з тобою треба поговорити, ось вернемося й побалакаєм, тільки ти на мене не сердься.

Лише по дорозі в Ступольну Кароль дійшов висновку, що в цьому попередженні про майбутню розмову може критися щось важливе й зловісне, якась несподіванка, тепер час багатий на несподіванки, і одна гірша за другу; то ранять Чеслава, то Ксавера тягне додому кота, вночі з’являється бандит з начищеними до блиску халявами і ставить умови, а Магда підслуховує; негода таїться в закутках неба, а Смоляк підкочується з капітулянтськими порадами; в усьому цьому немає нічого дивного, коли кожну подію, кожну проблему брати окремо, але разом виходить якийсь клубок, запаморочливий коловорот, і важко позбутись враження, ніби за хвилину щось трапиться, навіть не обов’язково якась подія, може, просто згадається щось забуте, і потім виявиться, що це має дуже важливе, вирішальне значення. Смоляк міг би не гратися в піжмурки, міг би сказати прямо, не манівцями, але Смоляк любить створювати атмосферу таємничості, він усе робить у цій атмосфері; власне, хто такий Смоляк, поручник Смоляк, начальник повітового Управління державної безпеки, нежонатий, приїжджий, політпрацівник І армії, чортів іпохондрик оце і все, що він про себе розказав, ходяча недовірливість, уособлення пильності; Кароль тепер теж повинен подвоїти свою пильність, тільки зовсім не уявляє, відносно чого і в якому розумінні, вперто шукає в пам’яті те, що міг забути і що може виявитись дуже важливим, шукає до болю в голові, та даремно; нарешті зостається лише одна думка, його гасло й заклинання: аби тільки провести вибори, після виборів реакціонери притихнуть, підібгають хвоста, присмирніють; цікаво тільки, що Смоляк зробить з Модестом, де його шукатиме і як, — Смоляк, уособлення пильності, а такого птаха випустив на слово честі, надто він шляхетний, цей Смоляк; мчить зараз він вантажною машиною в Ступольну, нічний гість назвав це вояжем, останнім для Кароля; йолоп, мабуть, справді вірив, що Кароля можна залякати, Кароль уже встиг звикнути до погроз та вироків, коли б усе це позбирати, вийшла б чимала колекція; а втім, Смоляк старанно колекціонує всі ці листи з того світу, їх багато, але невідомо, яку з цих погроз буде здійснено, Кароль звик, давно звик, він не стане довго розмірковувати над змістом цих листів, але цього разу листа не було, тільки слова, усна заява, в нічного гостя нахабна й однозначна, у Смоляка — загадкова, повна знаків запитання; дорога здається неймовірно довгою, неначе хтось пересунув Ступольну на карті.