Сучасна польська повість

Нарешті сипонув густий сніг, з кінотеатру не видно протилежного краю майдану, зараз порожнього, мов уночі, зал набитий людьми, балкон аж тріщить, хоч би не обвалився, коли б хтось підпиляв стовпи, хтось із людей покійного «президента» Блиска, це був би досить дотепний спосіб зірвати мітинг; в перші хвилини Кароль допускав навіть таку можливість і довше, ніж слід було, приглядався до балкона; йому здалося, що в натовпі майнуло знайоме обличчя, вихилилося з-за чиєїсь спини і зникло; Кароль дивився на те місце, чекаючи, що це обличчя вигулькне знову, але воно більш не показувалось; тепер він уже знав, що це не добрий знайомий, не забутий приятель чи давній випадковий супутник, з яким приємно зустрітись, ця невпізнана фізіономія належала людині, яка хотіла будь-що сховатись від його погляду, мусила від нього ховатись, і Кароль напружив пам’ять, намагаючись розпізнати це обличчя, але нічого не вийшло, треба було стримати тремтіння рук на оббитій кумачем трибуні; коли почув власний голос, що відлунював під високим склепінням, він був уже зовсім спокійний; Кароль говорив короткими фразами, підкреслюючи сказане скупими жестами правої руки, то стискаючи її в кулак, то виставляючи вказівний палець; Кароль був добрий промовець, недарма Смоляк поздоровляв його після кожного виступу, і він любив промовляти, сором признатись, але в далекім дитинстві він мріяв стати ксьондзом і проказувати зворушливі проповіді, під час яких жінки плакатимуть, стоячи навколішках; тепер, у кінозалі в Ступольні, не ставив собі за мету зворушити до сліз, але потроху розпалився, як природжений оратор, модулював голосом і з задоволенням помітив, що люди слухають дедалі уважніше, він перестав позирати на балкон, забув, що той може обвалитись; коли дійшов до зрадницької ролі реакційного підпілля і, ніби шукаючи контрасту до змісту слова «підпілля», звів погляд, на балконі знов майнуло ніби знайоме обличчя, але Кароль не урвав мови, тільки знизив голос і вперся ліктями в червону трибуну; тоді гримнув постріл, одночасно з гуркотом Кароль почув, як у нього за спиною обсипається тиньк. «Це він, — раптом сяйнуло йому, — нічний ротмістр». Кароль відскочив за дерев’яну колону, але вдруге той не вистрелив, а біля виходу зчинився крик, штовханина, люди наввипередки кинулись тікати, і Кароль закричав, скільки було сили: