ЧАРІВНЕ ГОРНЯТКО

ЯК ПАНИ НОСАМИ ДОБУВАЛИ ЗОЛОТО[31]

Був колись дуже захланний пан. Як ходив по селу, то не дивився на людей, бо не любив їх. У нього не міг втриматися ні один наймит — панисько годував їх голою сьорбавкою.

Але один бідний гуцул вирішив служити:

— Я того пана обрихтую, що і десятому закаже!

Пішов до пана і спитав:

— Вуйку, вам треба наймита?

— Я тобі не вуйко, а вельможний пан! — розсердився захланний.

— А я думав, що ви є такий, як усі інші люди — бо ж рачки не лазите, а ходите на двох...

Пан бачить — гуцул хитрий, добре було б мати такого за слугу.

— Гаразд, скільки хочеш річної платні?..

— Так, як і всюди: пару корців збіжжя, одежину і вікт.

— Ади-и, самої одежини і вікту не досить?

— Це означає, пане, те — що у вас за рік затирлигаю, те і пролигаю. Але коли не хочете дати мені більше, то най буде так.

Панові аж весело вчинилося.

— Тепер ходім обідати, аби-м видів, як ти будеш їсти...

Сіли за стіл. Гуцул як присусідився до миски, то так халасував, що аж стіни двигтіли. Пан спудився і хапнув гуцула за руку.

— Чекай, чоловіче. Не пилуйся, маєш час.

— Не заважайте, пане, я люблю робити все ретельно.

— Ти звідки?

— З-під верітки.

— Як називаєшся?

— Василь Тягниверітка.

— А брехати вмієш?

— Ліпше від усіх!

Пан більше не розпитував, вигнав його на вулицю:

— Мені такого наймита не треба!

«Ото я дурний, нащо-м казав, що вмію те і се! Не обдурив чмура,— подумав Василь,— треба полагодити те, що я напсував».

Заліз у кукурудзу, скинув сардак і роззув постоли, вивернув сорочку, натягнув крисаню аж на самі вуха і знов прийшов до пана.

— Чув-им, паночку, що вам є потрібний добрий наймит.

— Ходім до хати, най побачу, як ти будеш їсти.

— Я, паночку, їм один раз на день. Тепер ще не хочу. Хіба що дуже просите...

—А ти з котрого села?

— Та я з того села, пане, що як туди йти пішки, то ноги болять, а як їхати, то ні.

— Слухай, а красти вмієш?

— Про це ще-м не чув.

— Добре, я розтлумачу: як будеш возити мені снопи й сіно, то будеш брати і з чужого.

— Вже знаю, любий паночку.

— А брехати вмієш?

— Ні, паночку, то тільки пси брешуть...

— Але мусиш знати: як тебе зловлять з краденим, то мусиш казати, що не брав чуже, хоч би тебе на тріски рубали.

— Добре, паночку, що ви мені все файно розказали.

— Тепер місяць поробиш за так, а я подивлюся, чого ти є вартий.

— Най буде, як ви кажете.

Тягниверітка все встигав зробити: і в полі, і вдома, і дитину колисати, і кукурудзу теребити. Пан був ним контетний. Потому спитав:

— Яку хочеш платню за одинадцять місяців?

— А чому не за дванадцять?

— Бо те, що-сь заробив, то вже і з'їв за місяць.

«Цей захланний пан,— подумав Василь,— добре мене обрихтував, та най...»

— Ну, будеш служити чи ні? — спитав пан.

— Буду, але хочу, аби у гміні ми уклали якийсь контракт чи що...

— Ходім,— згодився пан.

Прийшли до гміни. Наймит каже писареві:

— Ви, пане, пишіть то, що буду говорити. Так і так напишіть, що я наймаюсь... І там ще дошкрябайте, що яка плата, така й робота. Наймит намалював хрестик під контрактом і пішов з паном додому.

— Завтра підеш косити,— сказав пан.

— Най буде, як косити, то косити.

На другий день прокинувся аж перед полуднем.

— Чому так довго спав? — розсердився пан.

— Аби була сила для коси.

Пообідав, сів у холодочку і почав косу клепати. Так клепав, що аж заснув. Пан знову крикнув:

— Ану, чому спиш? То лише пани мають право спати по обіді.

— Для свого здоров'я я теж пан,— відповів Василь.

— А коли будеш косити?

— Та вже завтра. Сьогодні злагоджу косу.

Вранці розбудив його сам пан. Наймит файно поснідав і вийшов надвір. Подивився на небо і каже:

— Сьогодні, пане, не піду косити, бо, мабуть, буде дощ.

— А що хочеш робити?

— Пожену коні пасти.

— Е, ні, ти будеш там весь день вилежуватися. Не пущу. Іди косити!

— Зачекайте, пане, не пилуйтеся, бо в мене ще коса не доклепана.

Сів у холодочок і клепав до обіду. Пообідав і вийшов надвір. Подивився на небо і каже:

— Ади, пане, збираються хмари...— Пішов до стодоли, зарився у солому і так спав, що й не вечеряв. Уранці пан будить:

— Вставай, треба косити!

Наймит почав взуватися. Одну ногу взув, а коли став узувати другу, то знову заснув. Пан закричав:

Вставай, коні голодні, що жолоби гризуть! Треба трави їм накосити.

— А я що? Дивіться — взуваю постоли. Думаєте, що це так легко? Доки соломи в них настелиш, то за той час можна один покіс утяти. Купіть мені чоботи. Тоді все піде жвавіше.