Тягар пристрастей людських

— Удома на мене чекає обід, — нагадала вона.

— Байдуже. З’їсте його завтра. Дозвольте мені пригостити вас.

— Не розумію, навіщо це вам.

— Мені буде приємно, — пояснив він із усмішкою.

Вони перетнули річку і знайшли ресторан на розі бульвару Сент-Мішель.

— Ходімо всередину.

— Ні, сюди я не хочу, він виглядає надто дорогим.

Вона впевнено рушила далі, тож Філіпу довелося піти слідом. За кілька кроків вони опинилися біля меншого ресторанчика, де за столиками під тентом на тротуарі вже обідало з десяток людей; на вікні великі білі літери повідомляли: «Dejeuner 1.25, vin compris»[180].

— Нічого дешевшого ми не знайдемо, а виглядає це місце непогано.

Вони сіли за вільний столик і чекали на першу страву в меню — омлет. Філіп радісно роздивлявся перехожих. Він щиро любив цих людей і попри втому почувався щасливим.

— Погляньте-но на того чоловіка в блузі. Хіба він не чарівний!

Кері кинув погляд на міс Прайс і здивовано побачив, що та дивиться на тарілку, не зважаючи на те, що відбувається навколо, а по її щоках повзуть дві великі сльози.

— Заради Бога, що сталося? — вигукнув він.

— Якщо ви скажете мені хоч слово, я одразу встану і піду геть, — попередила міс Прайс.

Філіп страшенно розгубився, але, на щастя, принесли омлет. Філіп розділив його навпіл і почав їсти. Він щосили старався завести нейтральну розмову, і, здавалося, міс Прайс зі свого боку намагається погоджуватися з ним, але обід виявився не надто приємним. Кері був гидливий, і те, як міс Прайс їла, позбавило його апетиту. Вона жадібно плямкала, наче тварина в звіринці, а доїдаючи якусь страву, витирала скибочкою хліба тарілку, аж поки та не блищала білістю, неначе боялася залишити хоч краплю підливи. Вони замовили камамбер, і Філіп з огидою дивився, як вона з’їла цілу порцію разом із шкіркою. Дівчина накинулася на їжу так, неначе помирала від голоду.

Поведінку міс Прайс неможливо було передбачити: дружньо прощаючись із нею одного дня, Філіп не був певний, що завтра вона не набурмоситься і не поводитиметься вороже. Однак він чимало від неї навчився: попри те що дівчина сама не вміла малювати, вона знала всі тонкощі навчального процесу, і її постійні поради допомогли йому робити крок уперед. Допомога місіс Оттер теж була корисною, а іноді його роботу критикувала міс Челіс; хлопець багато навчився завдяки красномовній балакучості Лоусона і брав приклад із Клаттона. Але Фанні Прайс ненавиділа, коли Філіп дослухався до чужих порад, а якщо він просив у неї допомоги після того, як розмовляв із кимось іншим, дівчина грубо відмовляла йому. Товариші Кері — Лоусон, Клаттон, Фланаґан — кепкували з нього через дівчину.

— Бережіться, друже, — казали вони, — вона закохана у вас.

— Ой, оце так дурниці, — сміявся хлопець.

Думка про те, що міс Прайс може закохатися в когось, здавалася безглуздою. Від згадки про її непривабливу зовнішність, сплутане гніздо на голові, брудні руки та коричневу сукню, вкриту плямами і з потертим пругом, яку дівчина ніколи не знімала, у Філіпа мороз ішов поза шкірою. Він підозрював, що у неї скрутно з грошима (у них усіх було скрутно з грошима), але могла б принаймні помитися; а спідницю, безсумнівно, можна було зробити охайнішою, взявшись за голку з ниткою.