Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
— Дідько забирай, цю теж не впіймав! Не розумію, чому я їм не подобаюся. Гадаю, через те, що погано розмовляю французькою, або через моє руде волосся. Оце так невдача! Цілий рік прожити в Парижі й не підчепити жодної кралі.
— Ти обираєш не ті методи, — казав Фланаґан.
Він мав довгий і вражаючий перелік перемог, якими міг похвалитися, і попри те, що друзі вірили не всім його байкам, факти підказували, що хлопець не завжди вигадував. Утім, він не шукав тривалих стосунків. У Парижі він збирався залишатися лише два роки. Фланаґан умовив рідних дозволити йому поїхати повчитися живопису замість того, аби вступати до коледжу; але за два роки мусив повернутися до Сіетла й отримати свою частку в батьковому бізнесі. Тому юнак вирішив за цей час добряче розважитися і в коханні шукав різноманіття, а не тривалих романів.
— Не збагну, як ти їх підчіпляєш? — гнівався Лоусон.
— У цьому немає нічого складного, синку, — поважно пояснював Фланаґан. — Варто лише взятися до справи. Значно складніше позбутися їх. Отут знадобиться справжня тактовність.
Філіп був занадто зайнятий роботою, книжками, які читав, п’єсами, які дивився, та розмовами, які слухав, аби перейматися мріями про жіноче товариство. Він вважав, що матиме для цього цілу купу часу, коли вільніше розмовлятиме французькою.
Відтоді, коли Кері востаннє бачив міс Вілкінсон, минуло більше року, а у свої перші тижні в Парижі він був занадто зайнятий, аби відповісти на лист, який надійшов перед його від’їздом із Блекстейбла. Коли надійшов наступний, Філіп відклав його, здогадуючись, що знайде там чимало звинувачень, і збирався прочитати пізніше, але забув і натрапив на нього аж через місяць, нишпорячи в комоді в пошуках шкарпеток без дірок. Він недовірливо витріщився на заклеєний конверт. Кері боявся, що змусив міс Вілкінсон неабияк страждати, і почувався бездушним, але тепер її страждання, ймовірно, минулися або принаймні не так давалися взнаки. Філіпові спало на думку, що жінки занадто відверті у своїх висловлюваннях, а їхні слова мають інший зміст, ніж у чоловічих вустах. Він твердо вирішив, що ніяка сила на світі не змусить його знову побачитися з цією жінкою. Тим паче, не відповідав так довго, що тепер вже не було сенсу писати. Її листа він так і не прочитав.
— Сподіватимусь, вона більше не писатиме, — сказав він собі. — Вона неодмінно зрозуміє, що все скінчено. Зрештою, вона могла б бути його матір’ю і мала б подумати краще.
Кілька годин Кері почувався дещо незручно. Його поведінка, безсумнівно, була правильною, але він не міг позбутися якогось невдоволення через усю цю історію. Однак міс Вілкінсон більше не написала і, попри його сміховинні страхи, не навідалося зненацька до Парижа, аби осоромити його перед друзями. Незабаром Філіп геть-чисто про неї забув.
Тим часом він остаточно зрікся своїх колишніх богів. Зачудування, з яким він спершу дивився на картини імпресіоністів, переросло в захоплення, і скоро Кері так само палко, як решта студентів, розхвалював достоїнства Мане, Моне й Деґа. Він купив фотографію «Одаліски» Енґра і репродукцію «Олімпії» та пришпилив їх поруч над умивальником, щоб, голячись, насолоджуватися красою обох картин. Тепер він твердо знав, що до Моне ніхто не малював порядних пейзажів, і відчув справжній захват перед «Христосом та учнями в Еммаусі» Рембрандта чи «Дамою, котру вкусила за ніс блоха» Веласкеса. Насправді картина називалася інакше, але таке прізвисько їй дали у «Ґрав’є», аби підкреслити красу картини, попри відразливу химерність зображеної жінки. Разом із Раскіном, Барн-Джонсом і Ваттсом Філіп забув про свій котелок і охайну синю краватку в білий горошок, у якій приїхав до Парижа; тепер він розгулював у м’якому крислатому капелюсі, зав’язував на шиї чорний бант і вбирався у плащ романтичного крою. Хлопець самотньо прогулювався бульваром Монпарнас, наче знав його ціле своє життя, і зі шляхетною доброчесністю, забувши про огиду, вчився пити абсент. Він відростив довге волосся, і лише непривітна й байдужа до одвічних прагнень молоді природа завадила йому відпустити бороду.