Тягар пристрастей людських

У «Ґрав’є», де вони обідали, а ввечері у «Версалі» чи «Closerie des Lilas» Клаттон залишався мовчазним. Він сидів, не кажучи ні слова, тільки іронічна посмішка блукала його виснаженим обличчям, й озивався лише тоді, коли випадала нагода кинути якийсь дотеп.

Йому подобалося глузувати, і юнак найбільше радів, коли поруч був хтось, із ким можна було повправлятися в дотепності. Клаттон нечасто розмовляв про щось, окрім живопису, та й про нього вів бесіди лише з кількома людьми, яких вважав достойними співрозмовниками. Філіп замислювався, чи було в ньому щось справжнє: його відчуженість, змучений вигляд та уїдливий гумор мали б натякати на видатну особистість, що прикривається ними, але, можливо, за ефектною маскою ховалася порожнеча.

А ось із Лоусоном Філіп зблизився дуже швидко. Той мав різноманітні інтереси й був цікавим співрозмовником. Він читав більше за інших студентів і полюбляв купувати книжки, попри свої низькі доходи. Книжками охоче ділився, тож Філіп познайомився з Флобером і Бальзаком, з Верленом, Ередіа[181] та Вільє де л’Іль-Адамом[182]. Друзі разом ходили дивитися вистави, а іноді потрапляли й на задні ряди «Opera Comique»[183]. Неподалік від них був розташований театр «Одеон», і Філіп швидко захопився Лоусоновою пристрастю до трагедій Луї XIV та пишномовністю александрійського вірша[184]. На рю Тетбу працювала концертна зала «Rouge», де за сімдесят п’ять сантимів можна було послухати чудову музику, а на додачу трохи випити: стільці там були незручні, натовп щільний, а повітря густе від махоркового тютюну й майже непридатне для дихання, але у своїй юній завзятості хлопці цього не помічали. Часом вони навідувалися до «Бал Бюльє»[185], і тоді Фланаґан приєднувався до них. Їх смішили його збудливість і невичерпний ентузіазм. Юнак відмінно танцював: не встигали вони провести там десять хвилин, як він вже кружляв із якоюсь маленькою продавчинею, з якою щойно познайомився.

Їм усім страшенно хотілося мати коханку. Коханка — невід’ємний атрибут студентів-художників у Парижі. Тих, хто мав коханку, більше поважали товариші. Нею можна було вихвалятися. Проблема була лише в тому, що хлопцям ледве вистачало грошей на власні потреби, і хоча вони запевняли, що француженки такі практичні й жити вдвох дешевше, ніж самому, знайти дівчину, яка розділяла б ці погляди, було непросто. Залишалося лише заздрити іншим і розпускати язики з приводу панянок, яких утримували більш шановані за них художники. Просто неймовірно, як складно знайти в Парижі коханку! Часом Лоусон знайомився з якоюсь юною штучкою і призначав їй побачення, а потім цілу добу не знаходив собі місця та пишномовно описував красуню кожному зустрічному, але жодна з них так і не приходила в призначений час. Хлопець повертався до «Ґрав’є» дуже пізно, в поганому настрої і жалівся: