Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
45
Незабаром Філіп збагнув, що духом, який надихав його друзів, був Кроншоу. У нього Лоусон запозичував свої парадокси, і навіть палкий прихильник оригінальності Клаттон розмовляв, несвідомо наслідуючи старшого чоловіка. За столом вони обмінювалися його думками, а свої оцінки формували, ґрунтуючись на його судженнях. Хлопці поважали його, підсвідомо ховаючи своє ставлення за кепкуваннями з його примх та оплакуванні його гріхів.
— Звісно ж, старому бідолашному Кроншоу ніколи нічого не вдасться, — казали вони. — Він безнадійний.
Вони пишалися тим, що більше ніхто не в змозі як слід оцінити його геніальність; і попри те, що з юнацькою зверхністю до людей середнього віку по черзі опікувалися ним, не забували пишатися і гнути кирпу, якщо письменник вирішував поводитися особливо чарівно, залишившись наодинці з кимось із них. Кроншоу ніколи не навідувався до «Ґрав’є». Останні чотири роки він жив у жахливих злиднях у крихітній квартирці на шостому поверсі одного з найбільш занепалих будинків на набережній Видатних Августинців із якоюсь жінкою, котру пощастило побачити якось тільки Лоусону. Він красномовно описував бруд, неохайність і сміття у їхньому помешканні.
— А смердить там так, що голова мало не лускає.
— Не за столом, Лоусоне, — запротестував хтось інший.
Однак юнак не міг відмовитися від задоволення у мальовничих деталях описати запахи, що наповнили його ніздрі. Бадьоро насолоджуючись власним умінням оповідати реалістично, він описав жінку, яка відчинила йому двері. Це була невисока огрядна брюнетка, досить молода, із зачіскою, яка, здавалося, ось-ось розпадеться. Вона була вбрана у розхристану блузку без корсета. Своїми рум’яними щоками, великим чуттєвим ротом і сяючими хтивими очима жінка нагадала Лоусонові «Bohemienne» Франса Галса[186], яку він бачив у Луврі. Її нестримна вульгарність зачаровувала, та однаково лякала.
На підлозі гралася миршава замурзана дитина. Усі навколо знали, що ця хвойда зраджує Кроншоу з найгіршими обідранцями Латинського кварталу, і для наївних юнаків, котрі всотували його мудрість за столиком у кафе, залишалося загадкою, як людина з таким гострим розумом і пристрастю до прекрасного могла знатися з такою потворою. Утім, чоловік, здавалося, насолоджувався її грубістю і часто повторював якісь фрази, від яких тхнуло стічною канавою. Кроншоу іронічно називав її «la fille de mon concierge»[187]. Він був страшенно бідний. Невеличкі гроші чоловік заробляв написанням для якихось англійських газет оглядів художніх виставок і перекладами.
Раніше він працював паризьким кореспондентом в англійській газеті, але його звільнили за пияцтво. Однак Кроншоу продовжував зрідка виконувати для них якісь завдання: писати про аукціон в отелі «Дрюо» чи огляди м’юзик-холів. Паризьке життя захопило його з головою, і письменник ніколи б не проміняв його на жодне інше, попри бідність, негаразди та прикрості. Він жив у Парижі цілий рік, нікуди не виїжджаючи, навіть улітку, коли в місті не залишалося жодного знайомого, і почувався комфортно лише поблизу бульвару Сен-Мішель. Цікаво, що він так і не навчився вільно розмовляти французькою й у своєму поношеному костюмі з «La Belle Jardinière»[188] продовжував виглядати, як типовий англієць.
Сто п’ятдесят років тому, коли вміння вести бесіду відчиняло двері до гарного товариства, а пияцтво цьому не заважало, він мав би успіх.
— Мені слід було народитися у вісімнадцятому столітті, — казав він собі. — Мені потрібен меценат. Я писав би вірші на замовлення і присвячував би їх шляхетним особам. Мрію писати римовані куплети про пуделя якоїсь графині. Моя душа прагне крутити роман із придворними дамами й вести розмови з єпископами.
Кроншоу цитував романтичні слова «Ролли»:[189]
«Je suis venu trop tard dans un monde trop vieux»[190].
Чоловік любив нові обличчя, і йому припав до душі Філіп, котрому, схоже, вдавалося складне завдання: говорити достатньо, аби це можна було назвати бесідою, проте не надто багато, щоб не заважати монологам Кроншоу. Чоловік підкорив серце Кері. Юнак не розумів, що у його словах немає нічого нового. У розмовах особистість Кроншоу мала дивну владу над людьми. Його приємний, низький гучний голос і манера розмовляти не залишали молодь байдужою. Усе сказане ним заохочувало думати, і частенько Філіп із Лоусоном, шпацируючи між своїми готелями, обговорювали якусь тему, на яку їх випадково наштовхнули слова Кроншоу. Кері з юнацьким максималізмом завжди прагнув бачити результат, і його засмучувало, що чоловікові вірші здебільшого не відповідали сподіванням. Їх ніколи не видавали окремою книжкою, але більшість написаного публікували в періодичних виданнях; після довгих умовлянь Кроншоу якось приніс стос аркушів із віршами, вирваних із «Жовтої книжки», «Суботнього огляду» та інших журналів. Філіпа спантеличило те, що більшість творів нагадували то Генлі[191], то Свінберна[192]. Лише виразне декламування Кроншоу робило їх його власними. Хлопець поділився своїм розчаруванням із Лоусоном, а той легковажно повторив їх ще комусь, тож наступного разу, коли Філіп увійшов до «Closerie des Lilas», поет повернувся до нього з цинічною посмішкою:
186
Франс Галс — один із найвидатніших голландських живописців так званого Золотого століття голландського мистецтва.
187
Дочка мого консьєржа (фр.).
188
«Прекрасна садівниця» (фр.).
189
«Ролла» — поема Альфреда де Мюссе, французького поета, драматурга і прозаїка, представника пізнього романтизму.
190
Я прийшов занадто пізно, в світ занадто старий (фр.).
191
Вільям Ернст Генлі — англійський поет, критик і видавець.
192
Алджернон Чарльз Свінберн — англійський поет.