Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
— Військові до мене! — наказав і вистрілив у стелю. Але могутній, двиготливий і ще ближчий вибух гарматня заглушив цей його постріл. Здавалось били прямо по театрові.
Натовп у вестибюлі натиснув на двері, кожне лізло наосліп, утративши притомність. Двері затріщали...
— Махнівці наступають з Амура! — гукнув чоловічий
голос десь у дверях.
— О-о-о! — гув розпачливо натовп...
Поручник Василик стрибнув із сцени. До нього бігло декілька юнаків у козацьких убраннях, але фактично беззбройних, бо з самими шабельками-кортиками при боці. Поручник зиркнув на них, а тоді махнув зневажливо рукою: мовляв, „ідіть собі, з вами не навоюєш"... А потім ухопив задерев'янілу з переляку Оксану за руку. У правій руці тримав наган.
— А боа? — роззирнувся тривожно по порожній залі. — Де ваш лис?
„Лис" лежав не на стільці, а долі, ніби його здмухнув
буревій паніки.
Поручник вхопив „лиса", а потім владно повів Оксану не прямо до виходу, а в фойє, де вже було теж порожнісінько. Нічого їй не говорив, а тільки вів. Вів, а сам зиркав на всі боки, з отим хижим вишкіром зубів, шукаючи, либонь, легшого виходу чи запобігаючи можливому нападові. Оксана й не зчулась, як вони опинились у роздягальні, майже порожній, бо багато людей і одяг покидали: життя дорожче. Поручник безцеремонно розштовхав тих небагатьох, що тут метушились, не знаючи, що робити — шукати одяг чи тікати; перескочив бар'єр і, мотаючись на всі боки, перекидаючи чуже, знайшов Оксанину бекешу й свою шинелю. Миттю одягнув свою підзахисну, що слух'яно й довірливо горнулась до нього як до єдиної своєї опори, і обсіє вже вільно — бо публіка порозбігалась — вискочили на
вулицю.
Авто стіояло на своєму місці. Іван, з револьвером у руках, нетерпеливо чекав на свого начальника.
А з-за Дніпра з важким кихкотом, поівизкуючи, летіли гарматні, вибухали й освітлювали ніч. Махнівці били не по театрові, а по близькому від театру Озерному базарі Там уже палали якісь будівлі, з лускотом сиплячи іскрами в високе, морозно-зоряне небо. З жахливою прозорістю (близько!) торохтіли скоростріли, трохи чи не по цей уже бік мосту. Але то ще могла бути тільки слухова омана — щодо такої близькости, через те що луна повторювала в місті, в лункому повітрі ті постріли. Ніби горіхи в бляшаній посудині пересипала, перегортала.
За одну мить авто зірвалося з місця і пірнуло в темряву близької Садової. їхали від бою геть — нагору, мотор з великою напругою гув, гув, як незадоволений джміль, перемагаючи опір крутого узвозу.
Прощаючись з Оксаною, поручник шепнув їй:
— Що б не сталось, я вас не забуду...
Коли Оксана ускочила в хату (їй швидко відчинили), до неї кинулись — мати, дядина, дядько. Всі були на ногах, повдягані, дарма що вже була друга година ночі. Перелякано розпитували: що таке? хто стріляє?
— Махнівці... анархісти...
— Махнівці?!
Усі вже чули про гуляйпільського „батька Махна", але ніколи не думали, що він може на т'аке велике місто напасти. (До речі, мабуть, так, як і контррозвідка поручника Василика). Чули про Махна, але чого він хоче, яка йоіго „програма", — про це ніхто нічого не міг сказати.
Стривожена, перелякана, Оксана хапливо оповідала про те, що1 було в театрі...
— А де ж Мишко? — згадала раптом Ольга Пилипівна. — Чи ти йоіго там не бачила, Оксано?
— Мишка заарештовано...
— Як?!
— Хто?!
— За віщо?
-— „Українці". Він вистрілив у театрі... Напився п'яний. Один раз вивели були, а він знову зайшов — і вистрілив...
Хижою шулікою визвірилась дядина на Оксану, захищаючи своє шуліченя... „Українці"!... Це вона з ними водилася... Хай тепер наступають махнівці! Так їм і треба, тим „українцям"! О, як вона їх ненавидить! „Тре-аба!" — перекривила. — „Когутня нещасна! України захотіли!... От махнівці їм покажуть Україну"...
Здавалось, вона кинеться на дівчину з кігтями. Оксану затулила собою мати.
— Та чим же дівчина винна? — обережно запротестувала Агрипина Антонівна, боячись розпалювати сварку. — Коли ж він напився та вистрілив... Міг же й убити когось...
Ольга Пилипівна вже зірвалася з припону.