Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
посипався тиньк.
Бурею війнула паніка. Хто? Що? Звідки стріляють? Люди позскакували з місць, але ніхто не знав, куди тікати. Гістерично-голосно крикнув жіночий голос. На бальконі зчинилась боротьба: лясь! лясь!...
Поручник Василик кинувся й, собі туди, з притиском шепнувши Оксані, щоб не рушала з місця. І як він це казав, уже навстоячки, схилений до неї, Оксана знов побачила хижий вишкір його зубів...
Аше публіка досить швидко утихомирилась. Хтось із військових гукнув з балькону, щоб заспокоїлись, бо, мовляв, хулігана приборкано. Поручник Василик повернувся до Оксани. Виявилось, що це знов утяв штуку Мишко Бондаренко. Тепер його заарештовано, і вже не випустять, поки він, поручник Василик, не допитає його, не з'ясує, в чому справа. Як тільки звичайне хуліганство, то він — так приобіцяв Оксані — випустить його. Ради неї тільки — підкреслив. І від його хижого вишкіру вже не залишилося й сліду, він приязно посміхався, блискаючи золотом зуба.
Тим часом важкі пілки завіси зсунулися, несучи круто-шиїх лебедів одного одному назустріч; закрили сцену. Світло залило залю. По публіці пішо» заспокійливо-мирними струмочками загальний гомін, і люди, заворушились, знов почали виходити до фойє, до буфету.
Але картини, баченої на сцені, не можна було легко викинути з голови: це ж була страшна правда про трагедію України.
Танці! Яка це втіха для тих, що їхні сили ще тільки розгойдуються для життя, — для молодих, бадьорих, жадібних руху! Якими мріями наповнює їхню уяву гойдливий ритм вальса, несучи в недовідому далечінь, що вабить невловним видивом щастя, радощів, любови!... Невловне видиво... Особливо тепер, коли навіть у театрі стріляють по-справжньому... Тож, мабуть, не в одному серці радощі мішалися з острахом... Чи пощастить хоч наблизитись до чарівного видива?
Схована десь біля сцени військова духова оркестра схитнула, кинула в залю, звільнену від стільців, перші звуки вальса „Над хвилями Дунаю". Низькими, спокійними хвилями полинули ці гойдливі звуки попід стінами залі, проймаючи потужним ритмом скупчену там публіку (хто сидів, хто стояв; але всі тиснулись, щоб дати більше місця для танців). І той ритм кликав, ритм ірвав кожного з місця...
Але середина залі була якийсь час порожня, немов пустеля без життя, без руху. Люди наче боялись іще повірити заздрить на краплину недосяжного кавалера.
близькому щастю. А як якийсь хуліган, що притаївся десь на балькоиі, візьме та й стрельне у перших відважних? Позаздрить на краплину недосяжного для нього щастя. Або щоб нагадати про смерть і війну, що чигають саме на таких, як тут зібрались, — молодих, бадьорих, жадібних щастя...
Та от з-поміж публіки таки виприснула) одна пара. І закрутилася посеред залі, як самотній вихорець у пустелі перед самумом. Одна пара, а інші тільки дивились. Але вальс не вгавав, кликав потужно своїм тритактовим ритмом: раз-два-три, раз-два-три... Один веселий юнак у блакитних штанях, синьому куртасику й пухнато-білій шапці вискочив сам і, диригуючи руками, обіймаючи уявну партнерку, закрутився, завихрував. А його шличок язиком червоного полум'я залітав у повітрі, підкреслюючи ритмічне: раз-два-три... Кликав. І не втерпіла якась теж весела жіноча постать, сама полинула до нього — перебігла при очах сотень людей через порожній ще простір залі, впала ювакоіві в обійми, виповнивши їх реальним відчуттям ритмічного щастя... Так закрутилося вже два вихори в залі-пустелі. Та потужна сила унаочненого ритму незабаром потягла й інші пари, що стали випурхувати з публіки одна за одною, включаючися в загальне вихровальсування, зливаючи окремі вихор-дд в суцільний самум танцю...
І війнув непереможною силою той самум, вимітаючи і-під стін майже всю публіку, залишаючи там тільки ого-іені кістяки стільців... І загойдалась у ритмічному вирі гу-ца людей, злитих в одному відчутті щастя, духового від-гочинку й розваги... Раз-два-три... Раз-два-три...
— Чи смію просити панночку на вальчик? — перегнув-:я блакитно-гарним коником-стрибунцем поручник Василик Оксани, що сиділа на стільці, як на жариві, готова що-вилини підкоритись всепотужній силі ритму.
Оксана рівно звелася, зсунула з пліч боа, лишивши його а стільці, і поклала руку на трохи низьке для неї плече авалера. Вичекавши момент, коли можна буде включитися
загальний ритм, вони пірнули в завихрену гущу, потонули
ритмі: раз-два-три... Раз-два-три...
Не зважаючи на малий зріст, поручник виявився доб-им танцюристом. Аж дивно було, як він, із своїми малими мами, увихався в танці, просто „носив" свок> партнерку