Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Такий вигляд сина, на додачу до загального пригноблення, так подіяв на батька, що той — дарма що нахвалявсь „закатувати" — ані писнув, побоявся Мишкові й накриво щось сказати. Ольгу Пилипівну теж убила поява сина в такому вигляді та в такому товаристві. її син, син диякона, славного своїм голосом на ввесь Січеслав, з отаким хамом за панібрата! О, цього її серце не могло1 перенести! Але все таки добре, що знайшовся, що живий!. Вона тепер, як роздивилась, навіть уже раділа, що він прийшов, і мовчала, як німа.
Та Лука Нагаєнко, проти сподівання, повівся не так уже й дико: сказав досить чемно „драстуйте!" і подав з важним виглядом і дияконові, і дияконисі руку. І в цих його рухах: та в глибоких очах, над якими звисав курячим крилом чуб сільського парубка, виявлялася самоповага завойовника, що не міг знижуватися до примітивного бешкетування.
Крім того, й дружба з Мишком, мабуть, тут чимало заважила: не випадало ж бешкетувати в домі Мишкових батьків.
— Оксано! — відчинив Мишко без попередження двері до- її кімнати. — Вийди сюди: я земляка твого привів...
Оксана, прикро скулена, стала на порозі, застібаючи блюзку.
— Земляка? З Латаття?
— З Латаття, — мовив з тим самим важним виглядом і тоном Лука, підійшовши до неї своєю перевалькуватовд качиною ходою і теж подавши руку. — Я кадась вас бачив у церкві....
І знов таки в нього, бачилось, не було віже й сліду ткї ворожости до попівни, що була в селі Лататті, коли він заздрив своїм одноліткам Василеві Роговевкові та Гнатові Кутькові, як вони ходили гуляти до цієї панночки. Він же, завойовник, не тільки тепер порівнявся з „панами", а й був вищий за них: вони тремтіли перед ним, а, не навпаки.
Спочатку виглянула з-поза Оксаниної спини, а потім і вишла до вітальні (Оксана відійшла трохи набік) Агрипи-на Антонівна.
— А чий же ви? — спиталася.
Те „ви" ще дужче „задобрило" завойовника, і він сказав з гідністю:
— Нагаєнко... Юхима Нагаєнка син, може, знаєте... Але Агрипина Антонівна „низян" мало знала. Знала тих,
хто жив ближче до центру, а „низян", особливо молодих, майже нікого не знала. Тоді Лука додатково пояснив, що він жив недалеко від Василя Рогованка та Гната Кутька, товаришував з ними.
— А ви їх, мабуть, знаєте, — сказав.
Агрипина Антонівна скинулась поглядом з Оксаною.
Мовила:
— Та цих знаємо...
Далі Лука розповів, що Василь Ротовенко був разом з ним у лісі, в революційних повстанцях проти гетьмана, та потім перейшов до „українців"...
— До „українців?!" — вихопилось мимохіть у Оксани. — До яких „українців"?
— Та до тих, що їм оце „батько Махно" даде доброї прочуханки. І я, як Василя піймаю, не подивлюся, що разом товаришували. Буде й йому, „контрі", те, що Отепанцевому Антонові, „хліборобові"... Я ж того Антона в лісі розстріляв... Ці ж „українці"... (хотів сказати: „туди їх мать", але стримався) повибивали ось мані зуби, — розтулив рота й показав щербину, — мало рук не повикручували... Один галичанин усе допитувався, хто вбив вашого батька... Я не вбивав, був у іншому селі зайнятий, там куркулів зничтожували... Та й Василь, не знаю, чи був. Був дядько Іван Овечка, що з Василем утік до „українців", — це знаю... І я тому галичанинові про Овечку сказав, бо чого мені жаліти „контру"? Хай самі себе стріляють... Ну, але й галичанинові я зубів не подарую! Хіба не піймаю...
Розмова про „галичанина", можливо, була б ускладнила ситуацію, якби дурний Мишко був при цьому, бож він міг би необережно зрадити знайомість цієї родини з тим „галичанином". Та він вийшов був на цей час до іншої кімнати передягтися після в'язниці...
Але Оксані й так від цієї розмови голова пішла обертом. Отакі відомості! Василь був тут у місті і до неї не признався! Чому? Він же знав, що вона тут живе! Але її радувало те, що він уже не більшовик, той такий коханий, такий милий із мрійними очима парубійко! І до вбивства батька не причетний... А вона ж була наставилась йоіго зрадити! Яка новина, Боже ти мій!