Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
— Задля кого? Навіщо? — примружило сумління насмішкувато-пронизливі очі.
— Для народу, для його волі, культури, віри, мови. Невже це важко зрозуміти? — Якого «народу»? З чийого доручення приїхав ти до Києва? Старшини, що прагне шляхетства й потроху перетворюється на таке ж саме панство? Чи голоти, що прагне землі і хліба і не знає жодної молитви чи догмату, навіть не вміє перехреститися? Та яке їй діло до попів та церков, коли вона по десять років не переступала церковного порога».
— Та чорт їх забирай, коли так! — щиро вилаявся Сагайдачний і сіпнув двері до своєї хати.
А в шевському цеху знов заблимали вогні. Хтось із майстрів схопив цебер, зачерпнув із діжки біля порога і вилив на тих, що билися. Це одразу протверезило їх. Лаючись і струшуючись, розійшлися вони по кутках, не дивлячись один на одного.
— Ну що, панове? І вам тепер соромно, — примирливо заговорив Причепа. — Як же тепер — іти додому чи розглянути скарги й подумати, чим і як спокутувати свою провину перед паном гетьманом.
— Тра подумати, батьку. Погано вийшло! Так погано, що просто н-ну… — зітхнув хтось.
І мовчазний віддих ствердив такий висновок. Причепа скористався з цього настрою і запропонував послати трьох старших майстрів до Сагайдачного перепросити його.
— І хай скажуть: «Спасибі вам, мовляв, пане гетьмане, за турботи. Ми люди темні, не добрали, що й до чого. Ми не проти братства; якщо й інші цехи до цього пристануть, то й ми разом…» Ну, і взагалі…
Пропозиція припала до вподоби. І чемності додержимося, і себе не зв'яжемо: «як люди, так і ми».
Майстри повеселішали і перейшли до дрібних справ. Перший виступив Кузьменко. Один з його підмайстрів та один челядник кинули його майстерню й несподівано подалися в мандри.
— Чорт зна, де вони поділися, — знизував він плечима. — Годував їх, поїв, платив за роботу, а вони пішли саме перед михайлівськими рочками. Тут кожна хвилина дорога, бо кожен купує собі на рочках чоботи, а вони пішли. Навіть грошей зароблених не взяли, падлюки.
Справа була серйозна. Цехи вперто боролися із утечами підмайстрів, бо це руйнувало майстерський добробут і роздмухувало в підмайстрах дух протесту проти кожного визиску. Але підмайстри міцно трималися права вільного переходу з майстерні до майстерні, з одного міста до іншого, бо розуміли, що закріплення їх за певною майстернею потроху перетворить їх на хлопів. Щоб боротися з майстрами та їх визиском, підмайстри об'єдналися в так звану господу, юнацьке товариство, щось на зразок цeхy. В Польщі, Галичині та і в Києві боротьба між цехами і господою часто набирала гострих форм. А все ж таки майстри вперто намагалися закріпити за собою підмайстрів, учнів та челядників.
— Як це так? — обурено доводив Кузьменко. — Кинули майстерню в розпалі роботи?!
— А чому ви, пане майстре, годуєте нас гнилою рибою? — обізвався Савка, один з його підмайстрів, викликаний як свідок.
— Коли?! Брешеш, собако! Ніколи не годував вас гнилятиною, — гримнув майстер, ступнувши до парубка.
— Та хіба ж ви забули, як ми мало не вмерли в петpiвку? Вже панотець збирався нас маслособорувати! Пан Причепа бачили, як ми корчилися. Хіба таке бува від свіжої харчі? А м'ясо з хробаками? Кинули ми його котові, а кіт понюхав та й почав лапою закопувати. Навіть тварина розуміє, що не можна падлом живитися.
— Та хіба ж це від харчу? Напилися п'яні, застудилися, — знизив тон Кузьменко, відчувши, що справа обертається проти нього.
— А де це чувано, щоб працювати в свята?!
— Та хіба ж це на мене? — здивувався Кузьменко. — Треба на святу церкву камінь воску. Це ж богові, а не мені! Гріх про це й казати.
— А хто мусив дати віск? Ви чи ми? — спалахнув Савка. — Чи ви гадали догоджати богові чужими руками?
— Та що ви до мене присікуєтесь! І в Петренка працюють святами, і в Безмощука. Хіба тільки в мене?
Але підмайстер теж був упертий.
— Що ж, через це й пішли їх підмайстри козакувати. І ми підемо. Ми не хлопи і не невільники, щоб спину гнути без відпочинку. Так ми й ухвалили всією господою, — звернувся він до Причепи, — і низько вклоняємося вам, батьку, і просимо вашого захисту, бо тепер, влітку, ми працюємо від зорі до зорі. Сил наших не стало. Отож ми й надумали працювати від зорі до вечерні, бо так більше не можна. 3несиліли зовсім.