Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
— Як це — до вечерні?! Та що вони — сказилися, чи що?! ~ обурено загули майстри.
— Де це чувано — до вечерні!
— Ледарі нещасні! Їм аби з дівчатами гуляти, а робота хоч провались.
Тепер серед майстрів виявилася цілковита одностайність. Навіть Грицько почув себе господарем. А Кузьменко налився кров'ю і стиснув кулаки.
— А канчуків не бажаєте? — ступнув він до підмайстра, нахиливши голову, як бик, готовий підкинути його на роги.
— 3ачепіть-но тільки, — не відступив Савка, хоч від Кузьменкової загрози пішли по його спині дрижаки. — Так ми згодилися, так воно й буде. Або всі кинемо роботу.
— І подохнете з голоду! Тоді не чекайте на обід або на вечерю. Сухої скоринки хліба не дістанете, шибеники! Благатимете тоді «гнилої риби», та дулю вам замість риби дамо.
Замість відповіді Савка кинувся до вікна і рвучко розкрив його. — Ану, хлопці, йдіть-но сюди! Чуєте, що кажуть пани майстри? — гукнув він у ніч.
Затупотіли важкі кроки, залунали голоси, і за вікном виросли молоді засмаглі обличчя.
— Що таке?
— Що там? — посипалися запитання.
— Та пани майстри кажуть, щоб ми й далі робили від зорі до зорі, і не бажають зробити нам будь-якого послаблення, ще й канчуками загрожують.
— Он як! Де це чувано, таке знущання!
— Сидиш над чобітьми, як п'яний. Голова від утоми падає.
— Сил не стає!
— Очі заливаються кров'ю!
Майстри мовчали, вражені одностайним виступом господи.
— От сучі сини, скільки часу просиділи під вікнами, — прошепотів хтось.
— Спритно підстроїли, шельми! — перезирнувся Павло з Остапом.
— Атож! Це як у нас, у Львові.
Але майстри вже опанували себе.
— Геть звідси, наволоч! — разом гримнули вони, кинувшись до вікон і дверей.
Одні зачиняли вікна, інші вхопили Савку за плечі.
— Геть, голоштанці! — ревли вони.
— Без вас ухвалимо, що треба!
— Чекайте відповіді надворі!
А Причепа знов грюкнув по столу кулаком і наказав, повершивши голосом гамір.
— Хай підмайстри вийдуть! А ви, панове, заспокойтеся. Обміркуємо все як слід.
Підмайстри не встигли озирнутися, як опинилися надворі. Чиїсь руки щільно зачинили двері і засунули важким засувом.
Залишившись на самоті, майстри дали волю своєму обуренню.
— Іч, сволота: сиділи на присьбі та підслухували!
— І тепер розпатякають усе по місту!
— Так. Ще й про пана гетьмана базікатимуть.
— Чортзна-що!.. От не сподівалися!
Це було вже занадто. Майстри збентежено чухалися або плювалися з люті.
— І хто б міг подумати!
— Та вже не бідкайтеся, панове. Поміркуймо, що робити. Майстри замовкли. Справа була серйозна. Загострювати ворожнечу — це значило б залишитися без доброї половини підмайстрів. Це вони знали з власного досвіду. До того ж, на київських базарах з'явилися запорожці. Вони сипали грошима не рахуючи, частували по шинках першого ліпшого і розповідали про вільне козацьке життя, про морські походи. Так зманювали вони на Низ і підмайстрів, і селян, поповнюючи козацькі лави після походу, або наймали їх на тафи ловити рибу, чи на уходи, або на хутори. А час був гарячий. За місяць-два з'їдеться панство на пречистенськии ярмарок, посиплються замовлення, і тоді робочі руки будуть дорожчі за золото.
— Добре розрахували, мерзотники!
— За горло взяли та й душать?
— А все ж таки, панове, — втрутився іконописний дідок, — не можна їм потурати, бо відома річ: поступись де в чому сьогодні — завтра вони вимагатимуть удвоє.
— Оце вірно!
— Отже, я гадаю, — казав він далі, - що треба нам трохи поступитися, але не в тому, що вони вимагають.
Нема де правди діти: хлопці знесиліли. Куняють над чобітьми. Доводиться й про худобу дбати. Отже, дамо їм зайву годину поспати, але не ввечері, щоб по-іхньому не було, а в обід. Тепер спека, важко працювати. Хай посплять, пообідавши, а ввечері хай працюють до зорі. Тоді й з дівчатами не жируватимуть, і не пиячитимуть, як у неділю.
Майстри задоволено зареготали. Але Кузьменко і ще троє буркотіли:
— Не годиться їм потурати. Це буде так, ніби ми налякалися, начебто тільки й світу, що ці лотри.
— Е, братику, іноді доводиться й помовчати для користі, - умовляли його майстри. — Та й постанова буде від цеху, а не від кожного майстра окремо.
— А це гадюченя, що брехало нам у вічі, треба добре провчити при нагоді, додав один з Кузьменкових прихильників.
На тому й згодилися.